— Із великими вилупатими очима, зеленими, наче в кота?
— Оце він достоту і є.
— Отож-бо, — чмихнув Том. — Ну, а той бідолаха, котрого витягли вранці з будинку міс Неббс, — який він був?
— Малий, червонолиций, трохи навіть товстуватий, волосся на голові зовсім мало, та й те якесь наче руде… Томе, ну ти й дав! Ходім! Гукнемо хлопців! Розтлумач їм усе так, як мені. Виходить, Нелюд живий. І сьогодні вночі знову никатиме по місту.
— Еге… — мовив Том і раптом замислився.
— Томе, ну й голова ж у тебе, хлопче! Ніхто з нас не додумався б отак усе повернути. Ціле літо мало не пішло прахом. А ти раз — і відвернув лихо, поки ще не пізно. Тепер у нас серпень не зовсім пропав. Гей, хлопці!..
І Чарлі дременув геть, радісно волаючи й вимахуючи руками.
А Том, побліднувши на виду, лишився стояти на тротуарі перед будинком Лавінії Неббс.
— Ой-ой-ой! — прошепотів він.- І що ж це я накоїв! — А тоді обернувся до Дугласа. — Слухай, Дуг, що ж це я накоїв!
Дуглас невідривно дивився на будинок. Губи його ворушились.
— Я ж був учора ввечері в яру. І бачив Елізабет Ремселл. А потім вертався додому і проходив тут. І бачив отам на веранді склянку з лимонадом. Ще тільки вчора ввечері. І навіть подумав, чи не випити його… і таки міг випити…
●
Вона була з тих жінок, чиї руки завжди при ділі — то метуть, то витирають, то миють, то помішують якесь вариво. Бувало, зранку, тихенько щось мугикаючи, вона розкачувала тісто, десь над полудень виймала з духовки й ставила прохолонути гарячі пироги, а ближче до вечора подавала їх на стіл. Розставляла порцелянові чайні чашки, і вони тихенько дзвеніли, наче дзвоники у швейцарському годиннику. Вона без упину снувала по дому таким собі живим пилососом, вишукуючи найменші порошинки, і скрізь давала лад. Віконні шибки начищала, так, що вони блищали, мов дзеркала, й самі притягували сонячне проміння. Досить їй було пройтися садком з лопаткою в руці, як усі квіти підводили свої тріпотливі вогнисті віночки на теплій хвилі повітря, що линула позад неї. Спала вона напрочуд спокійно, щонайбільше тричі за цілу ніч перевертаючись з боку на бік, уся обм'якла, наче біла рукавичка, яку на світанку знову напне на себе моторна рука. А коли вставала, то легенько доторкалася до всіх навколо, так ніби поправляла картини, що трохи покосились на стіні.
Та що ж тепер?..
— Бабуся… — тільки й чути було в домі. — Прабабуся…
Тепер немовби доходив кінця довжелезний стовпчик чисел в арифметичному прикладі на додавання. Безліч разів начиняла вона всякою всячиною індичок, курчат, голубів, дорослих чоловіків і малих хлопців. Безліч разів мила стелі, стіни, хворих і дітлахів. Настилала лінолеум, лагодила велосипеди, накручувала годинники, підтримувала в грубах вогонь, мастила йодом тисячі болючих ранок та подряпин. Її невтомні руки не знали спокою — то вони заспокійливо гладили когось, то щось тримали, то кидали бейсбольний м'ячик, то орудували крокетним молотком, то загортали якесь насіння в чорну землю, то вкривали запечені в тісті яблука, чи казанок з тушкованим м'ясом, чи малих, що кидались уві сні. Безліч разів вона спускала штори, гасила свічки, повертала електричні вимикачі — і старіла. Озираючись назад, вона бачила мільйони всіх тих справ, що їх починала, робила й закінчувала на своєму довгому віку, — усе підсумовано, підведено риску, виписано під нею останні цифри, і ось уже поволі поставлено в рядок завершальний нуль. І тепер вона мовчки стояла з крейдою в руці вже поодаль від дошки життя, в цю останню годину перед тим, як узяти ганчірку й стерти з неї геть усе.
— Ану, дай-но ще гляну, — сказала прабабуся, — дай-но гляну…
Без метушні й зайвого слова вона, як звичайно, обійшла і доскіпливо оглянула весь дім, а вже тоді рушила до сходів і, не привертаючи нічиєї уваги, подолала три марші нагору, до своєї кімнати, де безмовно, як тінь, лягла під прохолодні сніжно-білі простирадла й почала вмирати.
І знов по дому покотилося:
— Бабуся!.. Прабабуся!..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кульбабове вино» автора Рей Дуґлас Бредбері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рей Бредбері“ на сторінці 101. Приємного читання.
TextBook