Розділ «Якщо»

— Ти це сам побачиш. Тепер, якщо ти відпустиш цю самку...

— Звідки ви знаєте, що це самка? Знову фокуси з часом?

— Якщо хочеш знати, так. Цю ящірку в парі з ще однією купив у зоомагазині такий собі Джим Бенан. Два дні тому Бенан, очманівши від добровільного поглинання рідини, що містить етиловий спирт, сів на клітку, і обидві ящірки виявилися вільні. Але одна з них загинула, а ця вижила. Відпусти...

— Годі жартувати, я пішов додому. Або виходьте назовні.

— Я попереджаю тебе...

— Бувайте, — Дон підібрав клітку. — Дивися, вона стала червоною, як цеглина!

— Не йди. Я зараз вийду.

Дон із цікавістю дивився на дивну істоту, що показалася з-за дерев. Істота була блакитного кольору, з величезними вилупленими очима, які дивилися в різні боки, і носила коричневий тренувальний костюм, а за спиною тримала ранець з апаратурою. На зріст вона була дюймів сім.

— Не надто ви схожі на людину майбутнього, — зауважив Дон. — Точніше сказати, ви взагалі не схожі на людину. Ви дуже малі.

— Я могла би відповісти тобі, що ти дуже великий: розміри — річ відносна. А я дійсно з майбутнього, хоча й не людина.

— Це точно. Ви значно більше схожі на ящірку, — несподівано зміркувавши, Дон перевів погляд з прибульця на клітку. — Ви, правда, страшенно схожі на хамелеона. В чому тут річ?

— Це тебе не стосується. Підкоряйся команді або тобі буде непереливки. — 17-а обернулася до лісу. — 35-а, я наказую! Підійди і спали кущі.

Дон з усе більшою цікавістю дивився, як з-за дерев випливла зелена металева куля. Ось люк відкинувся, і в отворі з'явилося сопло, схоже на брандспойт іграшкової пожежної машини. Сопло націлювалося на кущі, що стояли в тридцяти футах від огорожі.

З глибини ракети пролунало пронизливе виття, яке піднялося так високо, що стало ледве чутне. І раптом тонкий промінь світла прослизнув від сопла до кущів, пролунав сухий тріск, і кущі осяяло яскраве полум'я. За секунду від них лишився лише чорний остов.

— Ця смертоносна зброя називається оксидайзером, — сказала 17-а. — Негайно випусти хамелеона, або випробуєш її дію на собі...

Дон усміхнувся.

— Добре. Кому, зрештою, потрібна стара ящірка.

Він поставив клітку на землю і нахилився над нею. Потім знову випростався. Підібрав клітку — і пішов по траві до спаленого чагарника.

— Зупинися! — закричала. 17-а. — Ще крок, і ми спалимо тебе.

Дон пропустив повз вуха слова ящірки, що пританцьовувала від злості, й побіг до кущів. Потім витягнув руку — і пройшов крізь них.