Розділ «Поліцейський робот»

— Ця штука… цей жерстяний гучномовець… Ми чули про нього, ми про нього теж подбали!

Юрба відсахнулася і очистила приміщення, і я побачив у дверях молодика, котрий, стоячи на одному коліні, цілився з базуки. Мабуть, збирався стріляти спеціальними протитанковими ракетами. Це я встиг подумати, перш ніж він натиснув на спуск.

Можливо, такою ракетою і можна підбити танк. Але не робота. Поліцейського робота принаймні. Нед пригнувся, і задня стіна розлетілася на куски. Другого пострілу не було. Нед зімкнув руки на стволі базуки, і він став схожий на стару зім’яту водостічну трубу.

Тоді Біллі вирішив, що людина, яка стріляє з базуки в поліцейському відділенні, порушує закон, і пустив у хід дубець. Я приєднався до нього, бо не хотів відмовлятися од потіхи. Нед опинився десь унизу, але я був упевнений, щоб він себе скривдити не дасть.

Пролунало кілька приглушених пострілів, і хтось крикнув. Після цього ніхто не стріляв, бо все змішалося в купу малу. Громило на ймення Бруклінський Едді вдарив мене по голові руків’ям пістолета, а я роз’юшив йому носа.

А далі все немовби заволокло туманом. Та я чудово пам’ятаю, що бійка тривала ще деякий час. Коли туман розійшовся, я змикитив, що на ногах зостався я один. Вірніше, я спирався на стіну. Добре, що було до чого притулитися.

Нед увійшов у двері з добряче відлупцьованим Бруклінським Едді на руках. Хотілося думати, що саме я його так відчухрав. Зап’ястки Едді були сковані наручниками. Нед бережно поклав його поряд з тілами інших головорізів — я зненацька зауважив, що всі були в наручниках… Я ще поцікавився, чи виготовляє Нед ці наручники в міру потреби, чи в нього в порожнині ноги є солідний запас.

За кілька кроків од себе я побачив стілець. Сів на нього, і мені полегшало.

Кругом усе було забризкано кров’ю, і, якби деякі із громил не стогнали, я подумав би, що це трупи. Раптом я помітив справжній труп. Куля влучила людині в груди, більша частина пролитої крові належала їй.

Нед покопирсався в тілах і витягнув Біллі. Він був непритомний. На обличчі застигла широка усмішка, в кулаці затиснуто жалюгідні рештки дубця. Деяким людям потрібно дуже мало для щастя. Куля поранила його в ногу, і він ані ворухнувся, навіть коли Нед розірвав на ньому штанину і наклав пов’язку.

— Самозваний Китаєць Джо і ще один чоловік утекли в машині, — доповів Нед.

— Хай це тебе не турбує, — насилу прохрипів я. — Він од нас нікуди не дінеться.

І тільки тут я збагнув, що начальник усе ще сидить у кріслі в тій же самій позі, в якій він сидів, коли почалася заваруха. Все з тим же відсутнім виглядом. І, лише почавши говорити з ним, я зрозумів, що Алонцо Крейґ, начальник поліції Найнпорта, мертвий. Убитий одним пострілом. Із маленького пістолетика. Куля пройшла крізь серце, одяг просякнув кров’ю. Я чудово знав, хто стріляв з пістолета, якого зручно ховати в широких китайських рукавах.

Утому і дурман мов рукою зняло. Залишилася сама злість. Нехай начальник не був найрозумнішою і найчеснішою людиною у світі. Та він заслуговував на кращу долю. Відправлений на той світ грошовим ґанґстером, який розізлився, що йому стали поперек дороги!

І в ту ж мить я зрозумів, що мені треба негайно вирішувати. Біллі вийшов з ладу, Фетс утік, із найнпортської поліції зостався я один. Аби вибратися з цієї заварухи, мені досить було тільки вийти за двері і не зупинятися. І я опинився б у відносній безпеці. Поряд дзижчав Нед, підбираючи громил і розносячи їх по камерах.

Не знаю, що вплинуло на моє рішення. Можливо, синя спина Неда, яка маячила перед очима. Чи мені просто набридло ухилятися? Внутрішньо я був підготовлений до цього рішення. Я обережно відчепив золотий значок начальника і причепив його на місце свого, старого.

— Новий начальник поліції Найнпорта, — промовив я ні до кого не звертаючись.

— Так, сер, — проходячи мимо, сказав Нед. Він опустив арештованого на підлогу, віддав мені честь і знову заходився біля праці. Я також віддав йому честь.

Лікарняна машина від’їхала з пораненими і покійниками. Я злорадо іґнорував цікаві погляди санітарів. Лікар забинтував мені голову, все стало на своє місце. Нед вимив підлогу. Я проковтнув п’ять таблеток аспірину і ждав, коли перестане калатати серце, і я зможу обміркувати, що робити далі.

Обмисливши все, я зрозумів, що двох думок бути не може. Це очевидно. Рішення прийшло мені в голову, коли я перезаряджав пістолет.