Розділ «Зовні м’який, у душі непоступливий»

Джон збуджено поплескав Алека Копача по потилиці.

— Поглянь-но, робота з мого власного фаху — я зможу отримувати колишню зарплатню! Стрінемося ввечері в готелі, бажаю успіху в роботопошуках!

Завертаючи швидким кроком за ріг, він зіштовхнувся з людиною, котра рухалась йому назустріч. Джон різко спинився, але відскочити вбік не встиг. Гладкий чоловік наштовхнувсь на нього і перекинувся. Піднесений Джонів настрій вмить змінився страшним розпачем — він завдав шкоди людській істоті!

Робот нахилився, щоб допомогти чоловікові підвестися, одначе той, мабуть, бажав іншого. Відштовхнувши простягнуту по-дружньому руку, він заверещав як недорізаний:

— Полісмене, полісмене… рятуйте! На мене напав… скажений робот… Рятуйте!

Швидко зібрався натовп, який хоч і тримався на поміркованій відстані, одначе обурено загудів. Джон скам’янів, голова пішла обертом від усвідомлення тяжкості скоєного. Крізь юрму гаволовів проклав собі дорогу поліцай.

— Хапайте його, полісмене, пристреліть… він мене вдарив… трохи не вбив… — Чоловік аж затрусився од люті, продовжуючи щось белькотіти.

Полісмен витяг безвідкатний кольт 75-го калібру і приставив до грудей Джона.

— Цей чоловік звинувачує тебе в тяжкому злочині, бляшана маслянко. Ходімо у відділок — з’ясуємо. — Він нервово роззирнувся і помахав пістолетом, щоб щільний натовп розступився. Глядачі неохоче позадкували.

Джон настирливо думав, як могло статися таке лихо, чим тепер це скінчиться? Він не наважувався сказати правду, що означало б назвати того чоловіка брехуном. З початку року в місті вже спалили струмом шістьох роботів. Якби він насмілився зауважити щось на свій захист, був би під’єднаний до вуличної освітлювальної мережі й ліг у поліцейському моргу сьомим обвугленим цурпалком.

— Що тут відбувається? — прогуркотів голос, який відразу привернув загальну увагу.

Велетенський міжконтинентальний ваговоз зупинився біля бровки. З кабіни сплигнув водій і проклав собі дорогу крізь юрму. Полісмен сховав кольт, коли водій підступив до нього.

— Ти схопив мого робота, хлопче, дивись не продіряв його! — Він обернувся до чоловіка, який вигукував звинувачення. — Цей товпига брехун, якого світ не бачив. Робот стояв тут, чекаючи, поки я припаркуюсь. А гладун що сліпий, що дурний. Я все бачив на власні очі. Він сам перекинувся, налетівши на робота, а тоді заволав, кличучи фараонів.

Гладун не міг такого стерпіти. Червоний як рак він рушив до водія ваговоза, незграбно вимахуючи кулаками. Проте поцілити не зумів, водій затопив йому в пику важким кулаком, кинувши знову на хідник.

Гурт гаволовів вибухнув реготом, забувши і про покарання струмом, і про робота. Тепер билися два чоловіки, і про першопричину суперечки ніхто вже не згадував. Навіть полісмен, сховавши пістолет у кобуру, спромігся на посмішку, розтягуючи двох забіяк.

Водій сердито обернувся до Джона.

— Іди сідай у ваговоз — надто багато клопотів за один день. Ото вже залізна цурка!

Юрма гиготіла, поки він заштовхав Джона поперед себе в кабіну і, залізши сам, заляснув дверцята. Натиснувши великим пальцем на стартер, він привів у дію гуркітливі дизелі, і ваговоз влився в потік машин.

Джон поворушив було щелепою, але так і не спромігся нічого вимовити. Чому цей геть незнайомий чоловік прийшов йому на допомогу і як тепер йому висловити свою подяку? Він знав, що не всі люди ненавиділи роботів, казали, буцімто деякі з них сприймали роботів як рівних, а не як автомати. Мабуть, водій був однією з тих осіб, інакше неможливо пояснити його вчинок.

Обережно кермуючи однією рукою, водій витяг з-поза приладового щитка тоненький буклет на поліетиленовій основі. Він простягнув його Джонові, який швидко прочитав назву: «Робоги — раби індустріального світу» та ім’я автора: Філнот Азімов-ІІ.