Розділ «Смертні муки прихідця»

— Досить, — рубонув Гарт. — Ніякого бога нема.

Тепер вони всі, й навіть Ітин, роззявили роти, дивлячись на Гарта й розмірковуючи над його відповіддю. Ряди рожевих зубів могли б здатися загрозливими, якби Гарт не знав так добре цих створінь. На мить йому примарилось, що вони вже сприйняли християнське вчення і вважають його єретиком; але він відкинув цю думку.

— Спасибі, — відповів Ітин, і вони повернулися й пішли.

Хоч ранком було ще холоднувато, Гарт здивовано запримітив, що він увесь в поту.

Наслідків не довелось довго чекати. Ітин знову прийшов до Гарта того ж дня.

— Чи не підеш ти до церкви? — поспитав він. — Багато з того, що ми вивчаємо, важко збагнути, але нема нічого труднішого, як це. Нам потрібна твоя допомога, оскільки ми повинні вислухати тебе й отця Марка разом. Бо він каже, що правильно одне, а ти кажеш, що правильно інше, але ж те й інше не може бути одночасно непомильним. Ми мусимо з’ясувати, де ж правда.

— Звичайно, я прийду, — сказав Гарт, намагаючись приховати хвилювання, що раптом охопило його. Він нічого не робив, але вескеряни все-таки прийшли до нього. Можливо, є ще підстави сподіватися, що вони лишаться вільними.

У церкві було жарко, й Гарт здивувався — так багато прийшло сюди вескерян, більше, ніж йому будь-коли доводилось бачити. Довкола було море роззявлених ротів. Отець Марк сидів за столом, який було завалено книгами. Вигляд він мав жалюгідний. Він нічого не сказав, коли Гарт зайшов. Гарт заговорив перший.

— Сподіваюся, ви розумієте, що це їхня ідея… що вони з своєї доброї волі прийшли до мене й попросили мене з’явитися сюди?

— Знаю, — примирливо відповів священик, — подеколи з ними буває дуже важко. Але вони вчаться й хочуть вірити, а це головне.

— Отче Марку, торгівцю Гарте, нам потрібна ваша допомога, — втрутився Ітин. — Ви обидва знаєте багато такого, чого не знаємо ми. Ви повинні допомогти нам прийти до релігії, а це не так легко. — Гарт хотів щось сказати, потім передумав. Ітин вів далі: — Ми прочитали біблію й усі книжки, які дав нам отець Марк, і дійшли спільної думки. Ці книжки дуже різняться від тих, що давав нам торгівець Гарт. У книжках торгівця Гарта описано Всесвіт, якого ми не бачили, і він обходиться без усякого бога, адже про нього ніде не згадується: ми шукали дуже ретельно. У книгах отця Марка він скрізь і без нього нічого не відбувається. Одне з двох повинне бути правильним, а друге — неправильним. Ми не знаємо, як воно так виходить, але потім, коли з’ясуємо, що ж істинне, тоді, можливо, зрозуміємо. Якщо бога нема…

— Звичайно, він є, діти мої, — сказав отець Марк зворушливо. — Він нам небесний отець, котрий сотворив усіх нас…

— Хто сотворив бога? — спитав Ітин, і шепіт стих, і всі вескеряни пильно подивились на отця Марка. Він ледь відсахнувся під їхніми поглядами, потім усміхнувся.

— Ніхто не сотворив бога, бо він сам творець. Він був завжди…

— Якщо він завжди існував, то чому Всесвіт не міг завжди існувати, не маючи потреби в творцеві? — перебив його Ітин. Важливість питання була очевидна. Священик відповідав не поспішаючи, з дивовижним терпінням.

— Я хотів би, щоб усі відповіді були так само прості, діти мої. Адже навіть учені не зійдуться між собою в питанні про походження Всесвіту. І тоді, коли вони мають сумнів, ми, що узріли світло істини, знаємо Ми можемо бачити чудо творення повсюдно довкола нас. А чи можливе творення без творця? Це Він, наш отець, наш бог на небесах. Я знаю, вас гризе сумнів; це тому, що ви маєте душі й ваша воля не за сімома замками. І все-таки відповідь дуже проста. Майте віру — ось усе, що вам треба. Тільки вірте.

— Як можемо ми вірити без доказів?

— Якщо ви не можете зрозуміти, що сам цей світ є доказом Його існування, тоді я скажу вам, що віра не потребує доказів… Якщо ви насправді вірите!

Церква сповнилась гомоном; у більшості вескерян роти були тепер широко роззявлені: ці істоти намагались повільно пробитись крізь павутину слів і відокремити нитку істини.

— Що можеш ти сказати нам, Гарте? — спитав Ітин, і коли пролунав його голос, гомін стих.