Розділ «Після»

— Як часто він у нього буває?

Джерому немає потреби питати, про кого вона говорить.

— Не знаю.

— Частіше, ніж раз на місяць?

— Гадаю, так. Напевно.

— Раз на тиждень?

— Може, і не так часто. — Хоча хто знає?

— Навіщо? Він же… — Губи Холлі тремтять. — Брейді Хартсфілд майже овоч!

— Тобі не треба себе звинувачувати, Холлі. У жодному разі. Ти вдарила його, тому що він збирався підірвати кілька тисяч підлітків.

Він намагається доторкнутися до її руки, але вона відсмикує її.

— Я й не звинувачую себе. Я б зробила це знову. Але мені неприємно думати, що Білл одержимий ним. Я знаю, що таке одержимість — нічого доброго!

Вона складає руки на грудях — давній жест самозаспокоєння, до якого вона вже майже перестала вдаватися.

— Я не думаю, що це одержимість. — Обережно, промацуючи ґрунт, вимовляє Джером. — Навряд чи це пов’язано з минулим.

— Що ще це може бути? У цього чудовиська немає майбутнього!

«Білл у цьому не такий впевнений», — думає Джером, але вголос цього не говорить. Холлі вже краще, але вона, як і раніше, дуже вразлива. І, як вона сама сказала, кому, як не їй знати, що таке одержимість. До того ж він не розуміє, що стоїть за цією нескінченною цікавістю Білла до Брейді. Усе, що в нього є, це відчуття. Інтуїція.

— Та хай йому грець, — каже він. Цього разу, коли він кладе долоню на її руку, вона дозволяє їй залишитися, і вони якийсь час розмовляють про інші речі. Потім він дивиться на годинник. — Ну, мені час. Я обіцяв забрати Барбару і Тіну з роликового катка.

— Тіна закохана в тебе, — сухо вимовляє Холлі, коли вони піднімаються схилом до машин.

— Якщо й так, це мине, — говорить він. — Я їду на схід, і дуже скоро в її житті з’явиться якийсь симпатичний хлопець. Вона буде писати його ім’я на обкладинках своїх зошитів.

— Мабуть, — каже Холлі. — Зазвичай це так відбувається, так? Просто я не хочу, щоб ти з неї сміявся. Вона вирішить, що ти злий, і засумує.

— Не буду, — обіцяє Джером.