Розділ «Після»

Вона збирає пластикові стаканчики й тарілки та несе їх до найближчої урни.

— О котрій ти завтра їдеш? — запитує Джером.

— Сонце сходить о шостій п’ятдесят п’ять. Я розраховую бути в дорозі найпізніше о сьомій тридцять.

Холлі їде в Цинциннаті провідати матір. Сама. Джером насилу вірить у це. Він радий за неї, але й боїться. Раптом щось станеться, і вона впаде в істерику?

— Не хвилюйся, — каже вона, повертаючись і сідаючи на своє місце. — Я впораюся. Їхатиму лише по магістралі, удень, погоду обіцяють гарну. До того ж я беру із собою три своїх улюблених саундтреки до фільмів: «Проклятий шлях», «Втеча з Шоушенка» і «Хрещений батько 2». Який із них найкращий, як на мене. Хоча Томас Ньюмен, за великим рахунком, набагато кращий за Ніно Рота. У Томаса Ньюмена музика загадкова.

— «Список Шиндлера» Джона Вільямса, — говорить Джером. — Краще за нього просто нічого не може бути.

— Джероме, я не хочу сказати, що ти слухаєш усіляке лайно, але… взагалі-то, так і є.

Він задоволено сміється.

— У мене є телефон та iPad, обидва повністю заряджені. «Мерседес» щойно пройшов повну перевірку. Та й там всього-на-всього чотириста миль[138] шляху.

— Круто. Але, коли що, дзвони мені. Мені або Біллу.

— Звісно. Коли ти їдеш у свій Кембридж?

— Наступного тижня.

— З доками покінчено?

— Так. Дякувати Богу. Фізична праця, може, і корисна для тіла, але не здатна зробити душу шляхетнішою.

Холлі, як і раніше, відчуває незручність, коли виникає необхідність дивитися в очі іншій людині, навіть найближчій, але вона робить над собою зусилля й зустрічається поглядом із Джеромом.

— У Піта все добре, у Тіни все відмінно, їхня мати вже встала на ноги. Це, звичайно, чудово, але чи так усе добре у Білла? Скажи правду.

— Не розумію, чому ти питаєш. — Тепер уже Джерому важко дивитися прямо в очі.

— По-перше, Білл сильно схуд. Він занадто захопився вправами й салатами. Але мене не це турбує.

— Правда? — Але Джером знає, і це його не дивує, що вона знає, хоч Білл і впевнений, що зумів це від неї приховати. У Холлі є свої способи.

Вона каже упівголоса, ніби боїться, що її можуть почути сторонні вуха, хоча навколо них у радіусі ста ярдів[139] ні душі.