Розділ «Частина 3 Пітер і вовк»

За допомогою «Гугла» він шукає телефон містера Ходжеса і знаходить дев’ять Вільямів Ходжесів у місті, але йому, імовірно, потрібен К. Вільям Ходжес, власник компанії «Що впало, те пропало». Піт дзвонить і потрапляє на автовідповідач. Наприкінці запису, що, як йому здалося, тривав цілу годину, Холлі вимовляє: «Якщо вам потрібна негайна допомога, наберіть 555-1890».

Піт ще раз думає, чи не варто все ж таки зателефонувати матері, але вирішує спершу набрати тільки-но названий номер. Головним чином через два слова: «негайна допомога».

36

— Фу, — кривиться Холлі, коли вони підходять до порожньої стійки вузького магазину Ендрю Халлідея. — Що це за сморід?

— Кров, — відповідає Ходжес. А ще гниє м’ясо, але цього він говорити не хоче. — Залишайтеся тут. Обидва.

— Ви зі зброєю? — запитує Джером.

— У мене Ляпанець.

— І це все?

Ходжес знизує плечима.

— Тоді я йду з вами.

— Я теж, — каже Холлі й бере важкий том під назвою «Дикі рослини і квіти Північної Америки». Вона тримає його так, ніби збирається розчавити клопа.

— Ні, — терпляче вимовляє Ходжес. — Ви залишитеся тут. Обидва. І телефонуйте 911, якщо я скажу.

— Білле… — починає Джером.

— Не сперечайся зі мною, Джероме. І не гайте часу. Щось мені підказує, що в нас конче мало часу.

— Інтуїція?

— Можливо, щось більше.

Ходжес дістає Веселого Ляпанця з кишені піджака (останнім часом він рідко ходить без нього, хоча свій старий службовий пістолет майже не носить із собою) і стискає його поверх вузла. Швидко й тихо він підходить до дверей, за якими, як йому здається, розташований кабінет Ендрю Халлідея. Вони трохи прочинені. Завантажений кінець Ляпанця погойдується в його правій руці. Він стає трохи збоку від дверей і стукає лівою рукою. Оскільки зараз одна з тих хвилин, коли суворої правдою можна знехтувати, він вигукує:

— Це поліція, містере Халлідей.

Відповіді немає. Він стукає знову, голосніше, і, коли знову не отримує відповіді, штовхає двері. Сморід миттєво стає набагато сильнішим: кров, розкладання й розлита випивка. І ще дещо. Палений порох, запах йому добре відомий. Сонно гудуть мухи. Горить світло, ніби навмисно, аби освітити тіло, що лежить на підлозі.

— О Господи, у нього півголови нема! — скрикує Джером. Він стоїть так близько, що Ходжес смикається від несподіванки, підкидаючи й знову опускаючи Ляпанця. «Стимулятор, напевно, ледь не згорів», — думає він.