Розділ «Частина 3 Пітер і вовк»

Морріс не може дозволити собі повірити в це, бо, якщо він у це повірить, записники будуть втрачені для нього назавжди. Й обмірковує таке: чи піде хлопчисько на настільки безповоротний крок, не поговоривши спершу з батьками? Не спитавши в них ради? Не попередивши їх?

Треба прискорюватися, думає Морріс і вимовляє, витираючи відбитки пальців з телефону: «Що скоріш би це сталося, то краще».

І краще б вимити обличчя й піти через чорний хід. Він не думає, що вистріли було чутно на вулиці — у кабінеті в глибині будівлі серед заставлених книжками стін має бути непогана звукоізоляція, — але він не бажає ризикувати.

У ванній кімнаті Халлідея він зішкрябує з підборіддя кров, залишаючи рушник у червоних плямах у раковині, де його знайдуть поліцейські, коли врешті-решт з’являться тут. Покінчивши із цим, він іде вузьким проходом до дверей під табличкою «ВИХІД», перед якими складено коробки з книгами. Він відсуває їх, думаючи, як нерозумно так блокувати пожежний вихід. Нерозумно і недалекоглядно. «Моєму давньому приятелеві можна написати епітафію, — думає Морріс. — „Тут лежить Ендрю Халлідей, гладкий, тупий, недалекоглядний гомік. За ним не тужитимуть“».

Спека літнього дня молотом падає на нього, і його починає хитати. Усередині голови неначе відбуваються вибухи — наслідок удару тим чортовим графином, — але мозок працює на повну потужність. Він сідає в «Субару», де ще спекотніше, і, завівши мотор, включає кондиціонер на максимум. Навколо розсічення у формі півмісяця на підборідді набухає потворний фіолетовий синець, але кров уже не йде, і загалом він виглядає не так уже й погано. Шкода, що під рукою немає аспірину, але це може почекати.

Він здає задом, виїжджає з парковки Енді на провулок, який веде до Грант-стрит. Грант — вулиця скромніша, ніж Лейсмейкер-лейн з її дорогими магазинами, але там хоча б дозволено рух машин.

Коли Морріс зупиняється в кінці провулка, Ходжес і двоє його партнерів під’їжджають до протилежного боку будівлі і дивляться на табличку «ЗАЧИНЕНО» на дверях «Рідкісних видань Ендрю Халлідея». Пролом у потоці машин на Грант-стрит утворюється саме тієї миті, коли Ходжес пробує двері й виявляє, що вони не замкнені. Морріс рвучко повертає ліворуч і їде вбік Кросстаун-конектор. Час пік тільки почався, тому до Норт Сайда він може дістатися хвилин за п’ятнадцять. Може, за дванадцять. Він повинен не дати Сауберсу звернутися в поліцію, і є тільки один вірний спосіб це зробити.

Усе, що йому потрібно зробити, це швидше за маленького крадія записників дістатися до його молодшої сестри.

34

За будинком Сауберсів, поруч із парканом, який відділяє двір від нічийної земельної ділянки, стоять старі іржаві гойдалки. Том Сауберс давно збирається їх прибрати, адже обидві його дитини вже виросли, але сьогодні вдень на них сидить Тіна. Вона повільно погойдується вперед-назад, на колінах у неї розкрита книга, «Дивергент»[127], але за останні п’ять хвилин вона не перегорнула жодної сторінки. Мама обіцяла подивитися з нею фільм, як тільки вона дочитає роман, але сьогодні їй не хочеться читати про життя підлітків серед руїн Чикаго. Сьогодні це видається не романтичним, а жахливим. Продовжуючи повільно гойдатися, вона закриває книгу й заплющує очі.

«Господи, — думає вона, — будь ласка, зроби так, щоб Піт не потрапив у справжню біду. І щоб він не став мене ненавидіти. Я помру, якщо він буде мене ненавидіти, тому, будь ласка, нехай він зрозуміє, чому я розповіла. Будь ласочка».

Бог відповідає їй одразу. Бог каже, що Піт її не звинувачуватиме, бо мама сама про все здогадалася, тільки Тіна не знає, чи вірити Йому. Вона знову відкриває книгу, але, як і раніше, не може читати. День ніби завмер в очікуванні чогось жахливого.

Мобільний телефон, який їй подарували на одинадцятиріччя, лежить нагорі в її спальні. Це простенький апаратик, не айфон з усіма його наворотами, якого їй так хотілося, але все одно це найцінніше, що в неї є, і вона рідко коли з ним розлучається. Лише сьогодні вона з ним розлучилася. Залишила його в себе в кімнаті й вийшла надвір одразу, тільки-но відправила повідомлення для Піта. Вона повинна була написати йому, не можна було допустити, щоб він прийшов додому не підготовленим, але вона не витримала б злого, викривального зворотного дзвінка від нього. Незабаром їй все одно доведеться зустрітися з ним, це неминуче, тоді з нею буде мама. Мама скаже йому, що Тіна не винна, і він повірить їй.

Можливо.

Тепер телефон починає грати й вібрувати на столі. У неї стоїть крутий рингтон, пісня «Сноу Петрол»[128], але Тіна, моторошно хвилюючись про Піта, не подумала переключити його після школи з безшумного режиму на звичайний, коли вони з мамою повернулися додому, тому Лінда Сауберс унизу не чує дзвінка. Екран телефону загоряється фотографією Піта, але зрештою телефон замовкає. Приблизно через тридцять секунд він знову починає вібрувати. Потім втретє. Потім замовкає остаточно.

Фотографія Піта зникає з екрану.

35

На Гавернмент-сквер Піт, не вірячи своїм очам, дивиться на телефон. Уперше на його пам’яті Тіна не відповіла на дзвінок після уроків.

«Отже, мамі… Чи ні. Поки ні. Вона закидає купою запитань, а часу зовсім немає».

До того ж (хоч він і не зізнається собі в цьому) йому не хочеться розмовляти з матір’ю, поки в цьому немає особливої потреби.