Розділ «Частина 3 Пітер і вовк»

Тільки вийти їм не вдається. Директриса середньої школи, яка й влаштувала сьогоднішню нескінченну тяганину, поважно виходить на сцену й повідомляє, що сенатор погодився затриматися ще на годину, щоб відповісти на всі їхні запитання. Тут же злітають вгору руки численних підлиз та зубрил.

Піт замислюється. Лайно? Ну і насрати. Він кидає погляд на двері, розмірковує, чи вийде вислизнути із залу непомітно, і відкидається на спинку сидіння. «За тиждень усе це залишиться в минулому», — думає він.

Ця думка його трохи заспокоює.

4

Коли Ходжес і Холлі виходять із кінотеатру, а Тіна закохується в брата Барбари, у своїй кімнаті прокидається один умовно-достроковик, що нещодавно звільнився. Морріс проспав весь ранок і частину дня після тієї безсонної, неспокійної ночі. Заснути йому вдалося тільки, коли перші промені ранку суботи почали потихеньку заповзати до кімнати. Сни йому наснилися — гірше не придумаєш. У тому сні, що його таки розбудив, він, відкривши скриню, побачив, що та сповнена павуками «чорна вдова». Їх там були тисячі, налиті отрутою, вони пульсували в місячному світлі, кублилися, а потім сунули на його руки й поповзли вгору.

Морріс роззявляє рот, закашлюється й повертається до реальності, стискаючи свою грудну клітку так, що насилу дихає.

Він звішує ноги з ліжка й сідає, низько опустивши голову, так само, як він сидів на унітазі після того, як минулого вечора вийшов із чоловічого туалету в МАК. Його вбиває незнання, і невизначеність цю не можна відкласти й забути.

«Усе ж таки це Енді їх узяв, — думає він. — Інакше нічого не сходиться. І краще нехай вони досі будуть у тебе, друже. Бережи тебе Господь, якщо їх у тебе не буде».

Він одягає свіжі джинси і їде автобусом через усе місто в Саут-Сайд, бо вирішив усе ж забрати хоча б один зі своїх інструментів. Сумки «Тафф-Тот» він теж забере. Треба мислити позитивно.

Чарлі Роберсон знову сидить перед «Харлеєм», який тепер уже настільки розібраний, що зовсім перестав бути схожим на мотоцикл. Він не дуже-то радий новій зустрічі з людиною, яка допомогла йому вийти з в’язниці.

— Як пройшло вчора? Зробив, що хотів?

— Усе гаразд, — каже Морріс і зображує посмішку, занадто широку й мляву, щоб бути переконливою. — На п’ять балів.

Роберсон не посміхається у відповідь.

— Лише б не на п’ять років. Виглядаєш ти щось не дуже, Моррі.

— Ну, знаєш, питання рідко коли вирішуються за один раз. Мені ще потрібно декілька дрібниць владнати.

— Якщо тобі знову потрібна вантажівка…

— Ні-ні. Я залишив там деякі речі, тільки й усього. Не проти, якщо я їх заберу?

— Нічого такого, що мені потім відгукнеться?

— Абсолютно нічого такого. Просто двійко торбин.

І сокирку, але про неї він згадувати не став. Він міг би купити ніж, але в сокирі є щось зловісне. Морріс кидає її до однієї з торбин, прощається з Чарлі і прямує назад до автобусної зупинки. З кожним рухом руки сокирка їздить туди-сюди по торбині.