Розділ «Частина 3 Пітер і вовк»

Коли Ходжес повертається додому після шпиталю, на його ґанку сидить симпатичний молодий чоловік у гарвардській футболці. Юнак читає грубий том у м’якій обкладинці, на якій зображена група чи то греків, чи то римлян, які борються. Поруч із ним сидить ірландський сетер, на морді якого та безтурботно-весела усмішка, яка, схоже, є типовою для собак, що виросли в люблячих родинах. Молодий чоловік і собака підводяться, коли Ходжес в’їжджає до маленької прибудови, яка слугує за гараж. Юнак зустрічає його посеред галявини з однією витягнутою рукою, стиснутою в кулак. Ходжес стукається з ним кісточками, тим самим віддаючи данину чорношкірості Джерома, потім тисне йому руку, віддаючи тим самим данину своїй приналежності до білих англо-саксонських протестантів.

Джером відступає на крок, тримаючи Ходжеса за передпліччя й оглядаючи його оцінюючим поглядом.

— Ви тільки-но подивіться! — вигукує він. — Шкіра та кістки!

— Я багато ходжу, — каже Ходжес. — І я купив собі бігову доріжку на дощові дні.

— Чудово! Ви будете жити вічно!

— Хотів би я цього, — каже й нахиляється. Пес піднімає передню лапу, і Ходжес стискає її. — Як справи, Оделле?

Оделл гавкає, що, імовірно, означає «відмінно».

— Ходімо до будинку, — запрошує Ходжес. — У мене кока-кола. Якщо, звичайно, ти не віддаєш перевагу пиву.

— Кока-кола піде. Можу посперечатися, Оделл буде вдячний за воду. Ми сюди пішки йшли, а він уже не такий швидкий, як раніше.

— Його миска досі стоїть під рукомийником.

Вони заходять до будинку й цокаються крижаними склянками з кока-колою. Оделл сьорбає воду, після чого розтягується на своєму звичному місці поруч із телевізором. Перші місяці після виходу на пенсію Ходжес був пристрасним любителем дивитися телевізор, зараз же ящик майже не вмикається, хіба що заради Скотта Пеллі з «Вечірніх новин Сі-Бі-Ес» або гри «Індіанців».

— Як кардіостимулятор, Білле?

— Я про нього навіть не згадую. Що мені й подобається. А що сталося з великим балом у Піттсбурзі, на який ти збирався вести цю свою, як-її-там?

— Не вийшло. Для моїх батьків «ця, як-її-там» і я виявили несумісність академічних та особистих інтересів.

Ходжес скинув брови.

— Звучить трохи офіційно. Ти ж не на юридичному вчишся, а на філософському, стародавні культури вивчаєш.

Джером відпиває кока-колу, витягує довгі ноги й посміхається.

— Чесно? «Ця, як-її-там» — вона ж Прісцилла — використовувала мене, щоб посмикати за жилку ревнощів свого бойфренда із середньої школи. І спрацювало. Вона розповіла мені, як їй шкода, що довелося мене втягнути в це, сподівається, що ми залишимося друзями і таке інше. Досить принизливо, але, мабуть, на краще. — Трохи помовчавши: — Вона в себе в кімнаті на полиці досі тримає всіх своїх Барбі і Братц, і, мушу зізнатися, мене це трохи пригальмувало. Сказати по правді, я б не сильно заперечував, щоб мої предки дізналися, що я був тією палицею, якою вона замішувала свій любовний еліксир, але, якщо ви розповісте Барбстеру, я ніколи не дізнаюся, чим усе закінчилося.

— Могила! — обіцяє Ходжес. — І що тепер? Назад в Массачусетс?

— Ні, я тут на все літо. Знайшов роботу в доках — контейнери возити.