Розділ «Частина 1 Таємний скарб»

— А, тиснутимуть на жалість! Непогана ідея! — Простягнув пляшку. — Хочеш?

Він зробив невеликий ковток, подумавши: «Якщо не вип’ю я, вип’є Тодд».

Дрімоту, яку нагнало на Тома віскі, розігнав гучний крик:

— Відкрито життя на інших планетах!

Жарт був зустрінутий сміхом й оплесками.

Він визирнув і побачив, що вже розвиднілося. Сонячне світло було сірим, ледь розвіювало туман, і все одно це було світло.

За дверима зали якийсь суб’єкт у спецівці (має роботу, щасливчик) котив відро зі шваброю.

— Хто це? — запитав Тодд, ледь ворушачи язиком.

— Ніхто, — відповів Том. — Звичайний прибиральник.

Тодд подивився в бік Марлборо-стрит.

— Господи, вони все їдуть і їдуть.

— Так, — протягнув Том, думаючи: «А якби я послухався Лінди, ми б зараз були у хвості черги, десь на півдорозі до Клівленда». Це була гарна думка. Невелике виправдання для себе — завжди добра річ, і все одно він пошкодував, що не відмовився від віскі Тодда. У роті — стійкий присмак котячого лайна. Звісно, він ніколи його не куштував, але все ж таки…

Хтось за дві-три зборки зиґзаґа від них, недалеко від спального мішка, запитав:

— Чи це не «бенц»? Скидається на те, ніби «бенц».

Том побачив на початку під’їзної дороги з боку Марлборо витягнутий силует із палаючими жовтими протитуманними фарами. Машина не рухалася, просто стояла нерухомо.

— Що він собі думає? — запитав Тодд.

У водія наступної машини скоріш за все виникла така сама думка, бо він посигналив — видав довгий, злий гудок, від якого люди сіпаються, фиркають й озираються. Хвилину машина з палаючими жовтими фарами стояла на місці. А потім рвонула вперед. Не ліворуч, у бік парковки, забитої вщент, а прямо на людей, затиснутих у лабіринті стовпчиків і стрічок.

— Гей! — закричав хтось.

Натовп кинувся назад, немов хвиля пробігла. Тома штовхнуло на Тодда, який плюхнувся на дупу. Том захитався, намагаючись зберегти рівновагу, і це йому майже вдалося, але тут чоловік, що стояв попереду — який кричав, ні, волав, — в’їхав своїм задом у промежину Тома, а ліктем у груди. Том полетів на свого приятеля, почув, як десь між ними розбилася пляшка «Беллз», і вловив різкий запах залишків віскі, яке хлюпнуло на дорогу.

«Прекрасно, тепер від мене буде тхнути, як у барі в суботу ввечері».