Розділ «Частина 1 Таємний скарб»

— Втратиш картку, втратиш кредитний рейтинг. — Як і раніше незворушно. Спокійно і розважливо. І переконливо. Для Піта це звучало так, ніби батько довго хворів і зараз хвороба вперше відступила. Він навіть посміхнувся. Посміхнувся й торкнувся її руки. — Зараз твій рейтинг єдине, що в нас є, тому нам слід його захищати. Та й потім, раптом Тіна має рацію, і в мене справді є чарівна хрещена.

«Ні, — подумав Пітер. — У тебе є чарівний хрещений».

Тіна сказала:

— Ой, зачекайте, я знаю, від кого це.

Усі повернулися до неї. Піт раптом весь запалав. Вона ж не могла дізнатися, адже так? Звідки їй знати? Тільки він сам, як дурень, сказав їй про скарби, і…

— Від кого, люба? — запитала Лінда.

— Від того фонду, що татові допомагав. Напевно, у них ще гроші знайшлися, ось вони їх і роздають.

Піт беззвучно видихнув, і тільки після цього зрозумів, що не дихав.

Том погладив її по волоссю.

— Вони б не стали надсилати готівку, гарбузику. Вони шлють чеки. А ще цілу купу бланків для заповнення.

Піт підійшов до плити.

— Зроблю какао. Хтось бажає?

Виявилося, усі бажають.

Конверти продовжували надходити.

Вартість переказу збільшувалася, але сума ніколи не змінювалася. Ні багато ні мало — зайві шість тисяч доларів на рік. Не бозна які гроші, але без податків і їх саме вистачало, аби родина Сауберсів не загрузла в боргах.

Дітям заборонили про це розповідати.

— Тіна все одно розбовкає, — одного вечора сказала Лінда Тому. — Ти й сам знаєш. Вона розповість своїй пришелепкуватій подружці Еллен, і та роздзвонить по всьому світу.

Але Тіна зберегла таємницю, переважно через те, що брат, якого вона обожнювала, пригрозив більше не пускати її до своєї кімнати, якщо вона комусь хоч слово скаже, але в основному через те, що занадто добре пам’ятала про авки-гавки.

Піт запхав пачки грошей у зарослий павутинням отвір поза розхитаною дошкою в комірчині. Приблизно раз на чотири тижні він діставав п’ятсот доларів і клав у свій рюкзак разом із конвертом із надрукованою адресою. Декілька дюжин таких конвертів він заздалегідь підготував на шкільному комп’ютері в кабінеті комерційної освіти й роздрукував їх одного разу пізно ввечері, після шкільної спортивної олімпіади, коли в кабінеті нікого не було.

Він використовував різні поштові скриньки, щоб відсилати конверти містеру Томасу Сауберсу, Сикоморова вулиця, будинок 23, займаючись родинною доброчинністю з майстерністю досвідченого шахрая. Він досі боявся, що мати колись про все дізнається, стане забороняти (можливо, навіть наполегливо), і знову все буде, як раніше. І зараз все не ідеально, авки-гавки іноді траплялися, але, думав він, напевно, немає таких родин, де б усе було ідеально, хіба тільки на цьому старому каналі «Нік ет Найт».