Розділ «Частина 1 Таємний скарб»

— В Еллен, де ж їй ще бути?

Лінда закотила очі, і Піт розсміявся.

— Матінко Божа, це що, сушарка гуде?

— Ага. У кошику різний одяг лежав, і я вирішив його випрати. Ти не хвилюйся, я зробив усе, як написано в інструкції на дверцятах. Усе добре випралось.

Вона нахилилася й поцілувала його в скроню.

— Ти моя маленька бджілка.

— Я намагаюся, — сказав Піт, стиснувши праву руку, щоб сховати пухир на долоні.

Перший конверт прийшов снігового четверга, менше ніж за тиждень. Адреса — «містерові Томасу Сауберсу, Сикоморова вулиця, будинок 23» — була надрукована. На правому верхньому куті була наклеєна сорокачотирицентова марка з Роком Тигра. У лівому верхньому куті зворотної адреси не було. Том — єдиний член клану Сауберсів, що перебував у будинку в цей час, — розкрив конверт у передпокої, очікуючи побачити якусь рекламу або черговий рахунок за прострочений платіж. Бог свідок, останнім часом таких приходило чимало. Але це була не реклама й не прострочений платіж.

Це були гроші.

Решта пошти — каталоги коштовних товарів, яких вони не могли собі дозволити, і рекламні проспекти, адресовані «мешканцеві» — випали з його рук і розсипалися біля ніг, але він цього навіть не помітив. Низьким голосом Том Сауберс вимовив, майже прогарчав:

— Що за чортівня?

Коли повернулася додому Лінда, гроші лежали посеред кухонного столу. Том сидів перед акуратною маленької купкою, поклавши голову на складені руки. Він був схожий на генерала, що обмірковує план битви.

— Що це? — спитала Лінда.

— П’ятсот доларів. — Він не відривав погляду від купюр, вісім по п’ятдесят і п’ять по двадцять. — Надійшло поштою.

— Від кого?

— Не знаю.

Вона поставила портфель, підійшла до столу й узяла пачку грошей. Перерахувала та здивовано подивилася на нього.

— Господи, Томмі, а що було сказано в листі?

— Листа не було. Тільки гроші.

— Але хто міг…