Розділ «Частина 1 Таємний скарб»

— Вітаю, місіс Маллер.

Вона обняла його. Подібне привітання було цілком зайвим, але він покірно обійняв її у відповідь. Потім вона повернула голову, сколихнувши складки шкіри під підборіддям, і закричала:

— Берте! Берті! Це Моррі Белламі!

Із вітальні долинуло бурмотіння, що віддалено нагадувало слово привіт.

— Заходь, Моррі! Заходь! Я поставлю каву. Знаєш, що в мене є? — Вона моторошно-кокетливо повела неприродно чорними бровами. — Торт від Сари Лі!

— Звучить привабливо, але я щойно повернувся з Бостона. Їхав без зупинок і вкрай стомився. Просто не хотів, щоб ви, побачивши в сусідньому будинку світло, викликали поліцію.

Вона вичавила мавпячий вереск, який, імовірно, позначав сміх.

— Який ти турботливий! Але ти завжди таким був. Як мати, Моррі?

— Добре.

Він уявлення не мав, як мати. Після того як він у сімнадцять років вийшов із колонії, а у двадцять не зміг вступити до Міського коледжу, стосунки між Моррісом та Анітою Белламі звелися до поодиноких розмов по телефону. Розмови ці були холодними, але ввічливими. Після останньої суперечки тієї ночі, коли його заарештували за незаконне проникнення та інші приємності, вони майже перестали думати одне про одного.

— Змужнів, — зауважила місіс Маллер. — Дівчатам, напевно, подобаєшся. А який худенький був!

— Коли працюєш на будівництві…

— На будівництві! Ти! Святий Боже! Берті! Морріс працює на будівництві!

У вітальні знову почулося бурмотіння.

— Але потім роботи не стало, і я повернувся сюди. Мати говорила, що я можу жити в будинку, якщо вона не знайде постояльців. Але я, напевно, ненадовго.

Він навіть не уявляв, наскільки мав рацію.

— Ходімо до вітальні, Моррі, привітаєшся з Бертом.

— Краще іншим разом. — Щоб випередити подальші вмовляння, він крикнув: — Йо, Берте!

Нове бурмотіння на тлі несамовитого вибуху сміху із серіалу «З поверненням, Коттер».

— Ну, тоді завтра, — сказала місіс Маллер, знову заворушивши бровами. Вона ніби копіювала Граучо Маркса[9]. — Сховаю поки тортик. Можу навіть збити вершки.