TextBook ЛІНДА: Річ не тільки в договорі, Томмі. Пасивне куріння небезпечне для дітей, ми ж це обговорювали.
ТОМ: Обговорювали й обговорювали…
ЛІНДА (заходячи в ще небезпечніші води): І потім, скільки зараз коштує пачка сигарет? Чотири п’ятдесят? П’ять доларів?
ТОМ: Господи, та я пачку курю тиждень!
ЛІНДА (штурмуючи його оборонні споруди арифметичною танковою атакою): За п’ять доларів за пачку виходить понад двадцять доларів на місяць. І це все йде з моєї зарплатні, тому що, крім мене…
ТОМ: Ну, починається.
ЛІНДА: …у нашій родині зараз ніхто не заробляє.
ТОМ: Скільки можна торочити про те саме? Можна подумати, я навмисне під машину ліг, щоб нічого не робити.
ЛІНДА (після довгої паузи): У нас вино залишилося? Я б випила півсклянки.
ПІТ (убік): Скажи, що залишилося, скажи, що залишилося, тато.
ТОМ: Закінчилося. Може, ти хочеш, щоб я сходив у «Зоні» і взяв ще одну пляшку? Ну, тоді тобі доведеться видати мені наперед мої кишенькові гроші.
ЛІНДА (ще не плачучи, але вже тремтячим голосом): Ти поводишся, ніби я винна в тому, що з тобою це сталося.
ТОМ (кричить): Ніхто не винен, і це мене бісить! Ти що, не зрозуміла? Вони навіть не спіймали того, хто це зробив!
На цьому місці Піт вирішив, що з нього досить. Це була дурна вистава. Може, вони цього не бачили, але він бачив. Він закрив підручник із літератури. Прочитає те, що задали (щось чувака на ім’я Джон Ротстайн), уночі. А зараз йому потрібно вийти й подихати повітрям, не просякнутим суперечкою.
ЛІНДА (тихіше): Добре, що хоч живий залишився.
ТОМ (уже як у справжній мильній опері): Іноді я думаю, що краще б я помер. Подивися на мене. Сиджу на оксі, і все одно коцюрблюся від болю, бо він більше не допомагає, якщо тільки не прийняти кінську дозу. Живу на зарплатню дружини… Яка на тисячу менша, ніж було раніше, за що спасибі цьому збіговиську цих паскудних…
ЛІНДА: Томе! Стеж за мовою.
ТОМ: Дім? Нема будинку. Інвалідне крісло з мотором? Нема інвалідного крісла. Заощадження? Майже закінчилися. А тепер я навіть не можу собі дозволити, трясця йому, сигарету!
ЛІНДА: Якщо ти гадаєш, що це скиглення вирішить усі проблеми, то будь ласка, тільки…
ТОМ (уже ревучи): Ти називаєш це скигленням? Я називаю це реальністю! Може, мені спустити штани, показати, що в мене залишилося від ніг?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Що впало, те пропало» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 1 Таємний скарб“ на сторінці 18. Приємного читання.