Розділ «Стівен Кінг Чотири сезони»

— А зараз трохи покористуватися не хочеш?

— Бачу, наше дівчисько стає зухвалим, — сказав Дік Боуден і пожбурив навушники через кімнату.

Потому, коли він уже поринав у сон:

— Діку, йому ще й погані сни сняться.

— Кошмари? — промимрив він.

— Кошмари. Я, коли виходила вночі в туалет, двічі-тричі чула, як він стогне уві сні. Але будити не хотіла. Може, це по-дурному, але моя бабуся колись казала, що коли людину розбудити посеред кошмару, вона може збожеволіти.

— Та бабуся, що пшечкою була?

— Пшечкою, так, пшечкою. Скажи ще, жидівкою. От молодець.

— Ти зрозуміла, що я мав на увазі. А чому нагорі унітазом не користуєшся? — Дік ставив його власноруч два роки тому.

— Ти ж знаєш, що злив завжди тебе будить.

— То не зливай.

— Діку, це брудно.

Він зітхнув.

— Іноді, коли я заходила, він пітнів. І простирадла були вологі.

Дік широко всміхнувся в темряві.

— Ще б пак.

— І що це озна… ох. — Моніка злегка ляснула його долонею. — Це теж брудно. До того ж, йому лише тринадцять.

— Наступного місяця чотирнадцять буде. Він уже не такий маленький. Понад свої літа розвинений — можливо. Але не такий маленький.

— А тобі скільки років було?

— Чотирнадцять чи п’ятнадцять. Я вже точно не пам’ятаю. Але пам’ятаю, що прокинувся й подумав, що помер і потрапив у рай.