Розділ без назви (3)

— О третій буде добре, — спокійно каже Джек.

— …інші плани то я зрозумію а якщо ні то я можу заїхати просто я не хочу їхати сам…

— Я чекатиму на вас, — каже Джек, — поїдемо моїм пікапом.

— …я думав можливо подзвонить Тай чи той хто викрав його вимагатиме викуп але ніхто не дзвонив окрім Шпіґельмана це лікар моєї дружини в…

— Фреде, я знайду вашого хлопчика.

Джека збентежила ця відверта нахабність, згубна самовпевненість, яку він чує у своєму власному голосі, але це допомагає бодай зупинити монотонний потік Фредових слів. На іншому кінці лінії блаженна тиша.

Нарешті Фред шепоче з трепетом:

— О сер. Якби ж то я тільки міг повірити в це!

— Я хочу, щоб ви спробували, — каже Джек. — І, можливо, нам пощастить повернути здоровий глузд вашій дружині, поки ми ще самі при ньому.

Він подумав, що вони зараз обоє на рівних, але не сказав це вголос. З іншого боку дроту надходять уривчасті звуки. Фред починає плакати.

— Фреде.

— Так?

— Ви приїжджаєте до мене о третій.

— Так, — шмигаючи носом, намагається придушити жалюгідний плач.

Джек може лише уявити яким порожнім є зараз будинок Фреда Маршалла і як він, мабуть, почувається в цей момент. Цього досить, щоб зрозуміти, наскільки все погано.

— Я живу в Норвей Веллі. Їдете повз «Ройз Стор», через річку Тамарак…

— Я знаю, де це. — У голосі Фреда вчувається певне незначне нервування.

Джек дуже радий це чути.

— Добре. Побачимося.

— Добре. — У Джека стискається серце, коли він чує, що від бадьорого голосу продавця Фреда залишилась лише мізерна подоба.