Розділ без назви (3)

— Ви його знаєте? — запитує Ребекка.

— О так, — каже Генрі. — Ще й як. Але мені здається, вже час виконувати свою власну роботу.

— Трохи пізніше. Вони всі досі надворі.

Ребекка далі веде його коридором до кімнати відпочинку, а тоді всі троє прямують до платформи. Мікрофон Генрі стоїть поруч зі столом, що заставлений колонками і програвачем.

— Тут досить просторо, — каже Генрі з вражаючою переконливістю.

— Звідки ви знаєте? — запитує вона.

— Дрібниці, — каже Генрі. — Здається, ми вже близько.

— Все саме перед вами. Вам допомогти?

Генрі простягає ногу і наштовхується на бік платформи. Він проводить рукою по краю стола, відшукує там мікрофон і говорить:

— Поки що ні, люба.

Він ступає на платформу, намацує програвач на іншому кінці стола.

— Усе в порядку, — каже він, — Піте, ви не могли б покласти короби з платівками на стіл? Верхню он сюди, а іншу — ось тут, поруч, праворуч.

— Який він, ваш друг Джек? — запитує Ребекка.

— «Сирітка бурі». Кошеня, але надзвичайно вперте кошеня. Проте варто зауважити, що іноді він завдає мені головного болю.

До кімнати з вікон долинає шум натовпу, гамір від розмов, який сплітається з дитячими голосами і піснями в музичному супроводі старого піаніно. Піт кладе коробки з платівками на стіл і каже:

— Мені вже час іти, Живчик, мабуть, уже шукає мене. Роботи буде непочатий край, коли вони зайдуть усередину.

Піт, шаркаючи ногами, виходить і штовхає перед собою візок. Ребекка запитує, чи потрібна Генрі ще її допомога.

— Вогні нагорі увімкнено, так? Будь ласка, вимкніть їх. Коли зайде перша хвиля, увімкніть рожевий прожектор і приготуйтесь до того, що ваше серце шалено витанцьовуватиме джитербаґ.

— Ви хочете, щоби я вимкнула вогні?

— Побачите.