Розділ без назви (3)

— Але ми уявлення не маємо, як це кляте місце вибухнуло до дідькової матері й не знаємо, хто його підірвав.

— Якісь люди, — каже Джек, — є надто багато охочих взяти правосуддя у свої руки.

— Їм ще пощастило, що їм самим не знесло голови, — каже Дейл.

— Гаразд, — каже їм Джек. Вони стоять у дверях. Док витягує сигарету з марихуаною, і чотири швидких глибоких затяжки помітно його заспокоюють. — Просто пам’ятайте, чому ми це робимо. Ми маємо розповісти лише, що ми були там першими, ми знайшли Тая, ми бачили кілька інших дітей, вирішили, що вони в безпеці, оскільки Чарльз Бернсайд, відомий також як Карл Бірстоун, Монстр із Півдня і Рибак, був уже мертвий. Ми маємо сказати, що Дейл зробив усе можливе, як і ми всі, а тоді передав розслідування до ФБР і поліції штату Вісконсин, які зараз утримують дитину. Точніше сказати, дітей. Ми маємо повідомити, що у Френч Лендінґу знову все гаразд, і останнє, хоча не менш важливе: ми маємо повідомити, що Генрі Лайден — це справжня зірка. Героїчний сліпий, котрий розпізнав Чарльза Бернсайда і зробив вирішальний крок у справі Рибака, смертельно поранивши монстра, хоча, зрештою, йому довелось заплатити за це власним життям.

— Амінь, — каже Дейл. — Любий старий дядько Генрі.

За дверима Віннебаґо він чує гамір наближення сотні людей. Можливо, навіть тисячі. Він думає: «Це, мабуть, те, що чують рок-зірки перед виходом на сцену». Клубок раптом підсувається до горла, і він щосили намагається проковтнути його. Він вважає, якщо й далі думати про дядька Генрі, то все в нього буде гаразд.

— На будь-які інші, — каже Джек, — надто конкретні питання…

— Ми не пам’ятаємо, — каже Шнобель.

— Там було погане повітря, — погоджується Док. — Воно мало запах хлорофосу чи чогось схожого на те.

Джек переглядається з ними, киває, посміхається. В цілому, це буде щасливий момент, думає він. Вшанування любові. Звичайно, думка про те, що він може померти через кілька хвилин, не приходить йому в голову.

— Гаразд, — каже він, — давайте вийдемо і зробимо це. Сьогодні ми політичні діячі, політичні діячі на прес-конференції, політичні діячі, які говорять саме те, про що їх запитують.

Він відчиняє двері автофургона. Гул натовпу стихає в очікуванні.

Вони йдуть до саморобної платформи так: Шнобель, Дейл, Джек і Док. Вони прямують, неначе зірки, під теплі білі спалахи і камери телевізійників. Джек не розуміє, навіщо воно їм — у чарівному Кулі Кантрі день ясний і теплий, — але здається, вони звикли так робити.

Голоси кричать:

— Сюди! — Також висуваються питання, які вони ігнорують — коли настане час відповідати на питання, тоді вони і будуть, як зможуть, — але зараз вони просто приголомшені натовпом.

Шум починається приблизно з двох сотень жителів Френч Лендінґа, які сидять на передніх стільцях у відгородженій зоні просто перед подіумом. Вони підводяться на ноги, дехто аплодує, інші махають кулаками в повітрі, як боксерам переможцям. Преса піднімається за ними, і коли наші четверо друзів виходять сходами на подіум, гул сильнішає. Ми з ними, з ними на платформі і, Боже, ми бачимо стільки облич і знаємо, що всі вони дивляться на нас. Тут Моріс Роузен, який дав Генрі диск «Брудної сперми» під час нашого перебування в місті. За ним контингент нині не існуючого «Притулку для старих Макстона»: прекрасна Еліс Везер в оточенні Елмера Джесперсена, Ади Меєргоф (в інвалідному кріслі), Флори Флостед і братів Боечер — Гермі і Том Тома.

Тенсі Френо, яка здається трохи ошелешеною, але не безрозсудливою. Вона стоїть поруч із Лестером Муном, котрий обняв її за талію. Арнольд Кишеньковий Ліхтарик Грабовський, Том Лунд, Боббі Дюлак й інші члени відділку Дейла підвелись, підтанцьовують і несамовито аплодують. Дивіться, он там — це Енід Первіс, сусідка, яка зателефонувала Фреду на роботу того дня, коли Джуді, зрештою, дійшла до крайньої межі. Тут Ребекка Вілас, можна сказати, схожа на черницю в сукні з високим коміром (але подякуємо, жаліти сильно її не треба, Бекі назбирала чималеньку суму грошей). З нею Буч Єркса. Позаду натовпу, сором’язливо ховаючись, але будучи не в змозі пропустити тріумф своїх друзів, Вільям Страшнер і Хуберт Кантінаро, більш відомі як Диктатор Білл і Сонні. Дивіться туди! Херп Роупер, що зазвичай стриже Джека, стоїть поруч із Буком Евізом, який доставляє пошту. Стільки всіх тих, кого ми знаємо і з якими маємо попрощатися у зовсім не щасливий момент. У першому ряду Венделл Ґрін підстрибує, як курка на гарячій пательні (бозна як він потрапив в огороджену зону, хоча він з Ла-Рів’єр, а вона — для жителів Френч Лендінґа, але він там), фотографує. Двічі він врізається в Елвену Мортон, економку Генрі. Коли він робить це втретє, вона добряче дає йому по голові. Венделл того майже не помічає. Його голові перепадало і більше під час розслідування справи Рибака. Трохи осторонь ми бачимо того, кого, можливо, могли б впізнати, а можливо, і ні. Поважний темношкірий джентльмен у темних окулярах. Він трохи схожий на старого співака блюзу. Також він трохи схожий на кіноактора на ім’я Вуді Строуд.

Оплески вибухають і вибухають. Люди схвально вигукують. Підкидають в повітря капелюхи, які підхоплює легкий літній вітерець. Те, як їх приймають, — це диво. Їх вітають, тим самим підтверджуючи, навіть приймаючи тих (диво) дітей, яких, подейкують, тримали в сексуальному рабстві, певним чином, пов’язаному з інтернетом. (Чи не погодитесь ви, що всі ці дивні речі пов’язані якимось чином з Інтернетом?) І також, звичайно, вони аплодують, тому що жахіття закінчилося. Страховисько мертве на своєму власному задньому дворі біля підніжжя прозаїчного, тепер уже зруйнованого алюмінієвого стовпа-сушарки для білизни, і вони знову в безпеці.

О, як гучно звучать оплески протягом останніх моментів життя Джека Сойєра на планеті Земля! Птахи стрепенулися на березі річки і, здійнявши крик, піднялись у небо в пошуках тихих околиць. На самій річці вантажне судно відповідає на оплески — чи, можливо, приєднується до них, — сколихнувши повітря гудком знову і знову. Інші кораблі підтримують цю ідею і приєднуються до какофонії.

Джек, не задумуючись, що робить, лівою рукою бере праву руку Дока, а правою — ліву руку Дейла. Дейл бере за руку Шнобеля — і Банда Сойєра підводять разом руки, повернувшись обличчям до натовпу.