Розділ без назви (3)

Усмішка на обличчі лікаря Шпіґельмана зникає одразу ж, щойно з’являється.

— Моя пацієнтка та її чоловік продемонстрували довіру до вас, лейтенанте Сойєр, але питання не в тому. Питання в тому, чи можу довіряти вам я.

— Довіряти в чому?

— Багато в чому. Перш за все, чи діятимете ви в інтересах моєї пацієнтки. Чи утримуватиметесь, щоб не засмутити її та не дати помилкових надій. У моєї пацієнтки розвинулася низка ілюзій, зосереджених на існуванні іншого світу, суміжного з нашим. Вона думає, що її сина тримають як полоненого в іншому світі. Маю сказати вам, лейтенанте, що місіс і містер Маршалл вірять у те, що ви знайомі з цим фантастичним світом — моя пацієнтка цілком у цьому переконана, а її чоловік приймає це на тій підставі, що це втішає його дружину.

— Я розумію, — це єдине, що може зараз Джек сказати лікарю. — Ви, у свою чергу, маєте знати, що всі свої розмови з Маршаллами я веду на неофіційній підставі позаштатного консультанта відділку поліції Френч Лендінґа і капітана Дейла Ґілбертсона.

— На неофіційній підставі.

— Капітан Ґілбертсон попросив мене допомогти зібрати інформацію в розслідуванні справи Рибака, і два дні тому, після зникнення Тайлера Маршалла, я нарешті погодився зробити все, що в моїх силах. У мене немає абсолютно ніякого офіційного статусу. Тож я просто допомагаю капітану і його поліцейським, тому що маю чималий досвід.

— Дозвольте запитати прямо, лейтенанте. Тож ви ввели в оману Маршаллів, що вам знайомий вигаданий фантастичний світ місіс Маршалл?

— Я відповім вам так, лікарю. Зі стрічки ми знаємо, що Рибак справді тримає Тайлера Маршалла в полоні, тож можна сказати, що він більше не в цьому світі, а у світі Рибака.

Лікар Шпіґельман зводить брови.

— Думаєте, цей монстр живе в тому ж всесвіті, що й ми? — запитує Джек. — Я так не думаю, і ви теж. Рибак живе у своєму власному світі, світі, що функціонує за правилами, які він запозичив або вигадував роками. За всієї поваги, у мене набагато більше досвіду роботи з такими випадками, як у Маршаллів, ніж у поліції, ба навіть у вас, хіба що вам часто доводиться мати справу з психопатичними злочинцями. Вибачте, якщо це звучить зарозуміло, я не це мав на увазі.

— Ви говорити про профільність? Я правильно розумію?

— Кілька років тому мене було запрошено на спеціальні профільні курси ПРЗНЗ, які проводило ФБР, і я багато чого там навчився, але те, про що зараз говорю, виходить далеко за межі профільності. — Це набагато серйозніше, — каже Джек сам собі. — Тепер м’яч на вашому полі, лікарю.

Шпіґельман повільно киває. В лінзах його окулярів спалахує далекий відблиск.

— Думаю, я вас зрозумів. — Він роздумує, зітхає, схрещує руки на грудях і розмірковує далі. Тоді підводить очі і зустрічається поглядом із Джеком. — Гаразд, я дозволю вам із нею побачитись. Наодинці. У моєму кабінеті. Протягом тридцяти хвилин. Я не хочу ставати на шляху прогресивних слідчих дій.

— Дякую, — каже Джек. — Це принесе чималу користь, обіцяю.

— Я надто довго пропрацював психіатром, щоб вірити в такі обіцянки. Лейтенанте Сойєр, але сподіваюсь, ви досягнете успіху у справі порятунку Тайлера Маршалла. Дозвольте, я проведу вас у свій кабінет. Ви зможете зачекати там, доки я піду за пацієнткою і приведу її іншим коридором. Так буде трохи швидше.

Лікар Шпіґельман прямує до кінця темного коридору, тоді звертає ліворуч, тоді знову ліворуч, витягує з кишені чималу в’язку ключів і відчиняє непідписані двері. Джек іде за ним у кімнату, яка, очевидно, була створена шляхом об’єднання двох маленьких кабінетів у один. Половину кімнати займають довгий дерев’яний стіл, стілець, журнальний столик зі скляною поверхнею, що завалений журналами, і шафа для документів. В іншій половині стоять диван і шкіряне крісло. Стіни прикрашають копії робіт Джорджиї О’Кіф. Збоку стола знаходяться двері, які, за припущенням Джека, ведуть до маленької комірчини, вони якраз навпроти крісла, посередині між двома половинами кабінету — двері, які, здається, ведуть до сусідньої кімнати.

— Як бачите, — каже лікар Шпіґельман, — я використовую це приміщення і як офіс, і як оглядовий кабінет, тож я приведу сюди місіс Маршалл. Дайте мені дві чи три хвилини.

Джек дякує, і лікар поспішає за двері кімнати для очікування.