Розділ «Пірати Співучих островів»

— Не повірять, адже це просто неймовірно. І подумайте — на маленьку сардинку! Треба написати про це нашим рибалкам. Хай їм печінка лопне...

Я глянув на прекрасну рибу. Вона лежала нерухомо. Її вибалушене око байдуже дивилося на мене.

— Що ми з нею зробимо? — спитав я.

— Що? — засміявся дядечко. — Та це ж ласощі з усіх ласощів!

— Для роти солдатів! — пожартував я.

— Вистачить нам, доки тут будемо.

— А коли ми виїжджаємо? — сумно поцікавився я.

— Ми?.. А яке, власне, сьогодні число?

— Коли б же я знав!

— Я теж не знаю.

Я не знав, і дядечко не знав, тільки Іво знав, бо робив нотатки в календарі і вів щоденник.

— Сьогодні двадцять сьоме серпня.

Дядечко здивувався:

— Не може бути! Виходить, учора я мав бути в Варшаві на засіданні! Ловка історія! — І зиркнув на мене: — А ти за кілька днів ідеш до школи... — Замовк на півслові, опустив у задумі голову.— Так... Усе гарне минає дуже скоро.

— Збиралися поплисти ще на Корчулу...— зітхнув я.

— І на Гвар,— додав Іво.

Дядечко усміхнувся.

— Що поробиш — не попливемо, але не журіться. Нам було добре, а це найголовніше.

— Було фантастично! — зітхнув я. — З вами, дядечку, завжди так...