— Облиш марноту, — звелів священик. — Що в тебе у руці? Молитовник?
— Ні, — відповів K., — альбом міських пам’яток.
— Випусти його з рук, — наказав священик. К. так віджбурнув альбома, що він розкрився і проїхав трохи підлогою на розгорнутих сторінках.
— Ти знаєш, що твій процес обертається кепським боком? — запитав священик.
— Мені теж так здається, — кивнув К. — Я докладав усіх зусиль, але без успіху. А втім, я навіть іще не написав вступної заяви.
— Як ти собі уявляєш кінець? — запитував далі священик.
— Давніше я гадав, що все скінчиться добром, а тепер інколи й сам сумніваюсь у цьому. Я не знаю, як він закінчиться. А ти знаєш?
— Ні, — відказав священик, — але боюся, що скінчиться погано. Тебе визнали винним. Твій процес, певне, навіть не вийде за межі нижніх щаблів правосуддя. Принаймні цієї миті твою провину вважають за доведену.
— Таж я невинний, — захищався K., — тут якась помилка. Як узагалі людина може бути винною? Адже всі ми люди, такі самі, як решта.
— Правильно, — поправив священик, — але винні завжди таке кажуть.
— І ти теж ставишся до мене упереджено? — запитав К.
— Ні, я не упереджений, — відповів священик.
— Я вдячний тобі, — мовив K., — бо всі інші, хто пов’язаний із процесом, ставляться до мене упереджено. Вони впливають навіть на тих, хто не пов’язаний. Моє становище стає дедалі тяжче.
— Ти хибно розумієш ситуацію, — заперечив священик. — Вирок не оголошують одразу, процес мало-помалу обертається на вирок.
— Так ось воно що, — опустив голову К.
— Що ти робитимеш далі задля своєї справи? — запитав священик.
— Ще пошукаю допомоги, — відповів К., піднімаючи голову, щоб побачити реакцію священика на цю відповідь. — Ще є певні можливості, якими я поки що не скористався.
— Ти шукав забагато чужої допомоги, — невдоволено буркнув священик, — надто в жінок. Хіба ти не помітив, що то не справжня допомога?
— Признаюсь, що іноді й навіть досить часто твої слова слушні, — відповів К. — але не завжди. Жінки мають велику владу. Якби кількох знайомих мені жінок я спонукав спільно працювати задля мене, я б неодмінно втримався. Надто за цього правосуддя, де кожен уганяє за жінками. Покажи слідчому жінку десь удалині, і він пережене, аби не спізнитись, і суддів, і звинувачених. — Священик схилився головою на парапет, тепер, здається, дашок кафедри вже гнітив його. Але що там за негода така надворі? Бо вже й не похмурий день, а глупа ніч. Жоден вітраж величезних шибок не світиться, на темних стінах де-не-де проступають тільки світліші плями. І саме тепер церковний служка став одну за одною гасити свічки на головному вівтарі.
— Ти сердишся на мене? — запитав К. священика. — Ти, напевне, не знаєш, якому правосуддю ти служиш? — Відповіді не було. — Це тільки мій власний досвід, — говорив далі K., але нагорі знов мовчали. — Я не хотів тебе образити, — знов озвався К. Аж тут священик як не крикне згори на нього:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оповідання, романи, листи, щоденники» автора Франц Кафка на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Роман та уривки з романів“ на сторінці 56. Приємного читання.