Розділ «Роман та уривки з романів»

— Спільне для обох методів те, що вони не дають негайно засудити звинуваченого.

— Але не дають і виправдати його по-справжньому, — тихо додав К., мов соромлячись визнавати цей факт.

— Ви збагнули найголовніше, — проказав швидко художник.

К. взявся рукою за пальто, проте не міг наважитись одягнути піджак. Найрадніше він склав би все докупи і отак вибіг би на свіже повітря. Навіть дівчатка не спонукали його вдягатись, хоч вони передчасно вже кричали одна одній, що він одягається. Художник, прагнучи дізнатись, який настрій у K., заговорив знову:

— Я бачу, ви ще не визначилися щодо моїх пропозицій. Я схвалюю вашу неквапність. Я б навіть не радив вам негайно щось вирішувати. Тут переваги і невигоди наймізерніші, треба все дуже точно зважити. А втім, і баритись довго не можна.

— Я незабаром прийду знову, — промовив K., що, раптом наважившись, одягнув піджак, накинув пальто на плечі й заквапився до дверей; дівчата за дверима зняли вереск. К. здалося, немов він крізь двері бачить, як вони галасують на сходах.

— Ви повинні дотримати слова, — кинув навздогін художник, не проводячи гостя, — інакше я прийду до банку і сам вас розпитаю.

— Та відчиніть двері! — гукнув К. і потягнув за ручку, бо дівчата, як зметикував, відчувши опір, K., з того боку тримали двері.

— Ви хочете, щоб вам ще й дівчата набридали? — запитав художник. — Краще скористайтесь оцим виходом, — і він показав на двері за ліжком. К. погодився з цією пропозицією і підскочив назад до ліжка. Але замість відчинити двері художник заповз під ліжко й запитав звідти:

— Хвилиночку! Може, подивитесь картину, я б її міг продати. — К. не хотів бути нечемним, художник справді перейнявся його долею й пообіцяв допомагати далі, а сам він через забудькуватість геть забув запитати про винагороду за допомогу, тож тепер не міг відмовлятись і дозволив показати собі картину, дарма що аж трусився з нетерплячки, прагнучи покинути майстерню. Художник витяг з-під ліжка цілу купу неоправлених картин, укритих таким грубим шаром пороху, що коли художник спробував здути його з верхньої картини, порох довго крутився перед очима K., забиваючи йому віддих.

— Це краєвид, — пояснив художник і подав К. картину. Картина зображувала двоє хирлявих дерев, що стояли далеченько одне від одного серед темної трави. На задньому тлі барвисто заходило сонце.

— Гарна, — похвалив K., — я купую. — K., не подумавши, висловився так коротко, і тому навіть зрадів, коли художник замість образитись дістав з підлоги другу картину.

— А ось пара до цієї картини, — сказав він. Художник, може, й справді намірявся намалювати диптих, але годі було помітити, щоб друга картина бодай чимсь відрізнялася від першої, тут теж були дерева, трава, а далі — захід сонця. Проте К. не зважав на такі дрібниці.

— Чудові краєвиди, — озвався він, — я купую обидва і накажу повісити їх у моєму кабінеті.

— Здається, вам сподобалась тема, — мовив художник і витягнув третю картину, — і добре, що в мене якраз є ще одне полотно, подібне до тих двох. — Картина була не те що подібна до своїх попередниць, а точнісінько така сама, як вони. Художник добре скористався нагодою поспродувати старі полотна.

— Я візьму ще й цю, — погодився К. — Скільки з мене за три картини?

— Про це ми поговоримо згодом, — сказав художник, — ви тепер спішите, зате ми з вами вже пов’язані. Зрештою, мене дуже тішить, що картини сподобались, я віддам вам усі полотна, які лежать отут. Це все супокійні краєвиди, я дуже полюбляю малювати пейзажі. Декому ці картини не подобаються, мовляв, вони похмурі, зате інші, до них належите й ви, полюбляють саме такі.

Але К. не мав тепер настрою слухати професійні теревені жебрущого художника.

— Спакуйте мені всі картини! — гукнув він, уриваючи художника. — Завтра прийде мій служник і забере їх.

— У цьому нема потреби, — заперечив художник, — я сподіваюся знайти вам носія, що може одразу піти з вами. — І він, нарешті, перехилився через ліжко й відчинив двері. — Не бійтеся, ставайте прямо на ліжко, — казав художник, — так робить кожен, хто приходить сюди. — К. і без цих припросин не церемонився б із ліжком, він уже навіть поставив одну ногу серед перини, але, зазирнувши у відчинені двері, зняв її.