Розділ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА»

Вона поставила під стіну в коридорі ще два портрети гладкого генералісимуса, одного Альфонса й невеличкий портрет генерала Кейпо де Льяно.

— Святих можна не знімати, — вирішила вона, побачивши в одній кімнаті яскравий образ мадонни. — Святі дотримуються нейтралітету.

— Не завжди, — заперечив Равік.

— У важкі часи бог завжди має якийсь шанс. Я вже набачилась тут атеїстів, що молилися богу. — Господиня крутнула лівим плечем, поправляючи груди. — А ви ніколи не молилися, коли опинялись у безвиході?

— Звичайно, ні. Але я не атеїст. Я просто скептик.

На сходах з’явився коридорний із цілим оберемком портретів.

— Ви хочете змінити декорації? — спитав Равік.

— Авжеж! У готельній справі треба мати великий такт. Тоді в тебе буде й добра слава. Особливо з такими клієнтами, як у нас. Вони в цих справах дуже чутливі, я вже знаю. Кому сподобається кімната, коли зі стіни на нього гордовито дивитиметься його смертельний ворог, намальований яскравими фарбами, та ще й у позолоченій рамі? Хіба не правда?

— Правда. На сто відсотків.

Господиня обернулася до хлопця.

— Постав сюди портрети, Адольфе. Ні, краще постав їх рядком під ту стіну проти світла, щоб було видно.

Коридорний щось буркнув і заходився виставляти портрети.

— А що ви тепер повісите в кімнатах? — поцікавився Равік. — Оленів, краєвиди, виверження Везузію тощо?

— Хіба як не стане давніх портретів. Я переважно вивішую їх.

— Яких давніх?

— Ну, що раніше тут висіли. Тих, що їх ті панове полишали, коли вернулися до влади. Ось вони.

Господиня показала на ліву стіну коридора, де хлопець уже виставив рядком нові портрети, якраз навпроти тих, що їх повиносили з кімнат. Там були два портрети Маркса, три портрети Леніна, з яких один був наполовину заліплений папером, кілька малих, оправлених у рамці чорно-білих портретів Негріна та інших керівників республіканської Іспанії, портрет Троцького. Вони були непоказні, жоден із них не вигравав барвами, орденами та емблемами, як помпезні Альфонси, Прімо де Рівери і Франко під правою стіною. Два світи мовчки дивились один на одного у тьмяно освітленому коридорі, а між ними стояла господиня французького готелю, обдарована тактом, досвідом та іронічною мудрістю свого народу.

— Коли ті панове вибралися, я їх приховала, — мовила вона. — У теперішні часи уряди довго не тримаються. Самі бачите, що я не помилилась. От тепер вони мені й пригодяться. В готельній справі треба дивитися далеко вперед.

Вона показала коридорному, де який портрет повісити. Троцького господиня відіслала назад у льох, він їй видався надто непевним. Равік оглянув той портрет, що був наполовину заліплений. Він наддер папір, і звідти з’явилася голова усміхненого Троцького. Його, мабуть, заліпив якийсь прибічник Сталіна.

— Бачите, — сказав Равік. — Іще один, замаскований Троцький. Знятий за добрих давніх часів.