Розділ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА»

— Так, Люсьєно.

— Такого гарного вечора?

— Авжеж.

Люсьєна несміливо глянула на нього й усміхнулася.

— Я не поспішаю, — сказала вона.

Що зі мною сталося, подумав Равік. Невже в мене такий голодний вигляд, що кожна повія ладна запропонувати мені крихту свого продажного кохання?

— До тебе дуже далеко їхати, Люсьєно. А я не маю часу,

— До мене ми однаково не могли б поїхати. Бобо не повинен нічого знати.

Равік пильно глянув на неї.

— То Бобо нічого не знає про це?

— Чому ж. Про інших знає. Ще й як стежить за мною. — Вона всміхнулася. — Він ще хлопчак. Боїться, щоб я часом не почала приховувати від нього грошей. А з вас я грошей не візьму.

— Тому Бобо й не повинен нічого знати?

— Не тільки тому. Він приревнує. І тоді осатаніє.

— Він тебе до всіх ревнує?

Люсьєна вражено підвела на нього очі.

— Та що ви! З іншими це просто заробіток.

— То він ревнує тільки тоді, коли ти не береш грошей?

Люсьєна почервоніла й не зразу відповіла.

— Не завжди. Тільки як думає, що я віддаюся не лише за гроші.— Вона знов трохи помовчала. — А що я й щось відчуваю.

Вона сиділа, не підводячи очей. Равік узяв її за руку, що сиротою лежала на столі.