Розділ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА»

— Я погано запам’ятовую імена. Але вас, звичайно, знаю. Просто ми дуже давно не бачилися.

— Так, давно. Ви тоді добряче налякали Бобо. — Дівчина всміхнулася. — Ви врятували мені життя, а тепер уже й не впізнаєте мене.

Бобо. Врятував життя. Акушерка. Нарешті Равік усе згадав.

— Ви Люсьєна, — сказав він. — Звичайно. Але тоді були хворі, а тепер здорові. Тому я вас зразу й не впізнав.

Люсьєна засяяла.

— Справді впізнали! Щиро дякую вам за ті сто франків, які ви відібрали в акушерки.

— Ет, що там згадувати… — Зазнавши поразки в мадам Буше, він послав дівчині свої сто франків. — На жаль, не пощастило забрати всі.

— І так добре. Я взагалі ні на що вже не сподівалася.

— Ну, то гаразд. Вип’єте чогось?

Люсьєна кивнула головою і обережно сіла біля нього.

— «Чінзано» із зельтерською водою.

— То як вам живеться, Люсьєно?

— Дуже добре.

— Ви й далі з Бобо?

— Авжеж. Але він тепер змінився. Став кращий.

— Я радий за вас.

Багато розпитувати не було про що. З маленької швачки вона стала маленькою повією. Ось для чого він її вилікував. А про решту подбав Бобо. їй більше не треба було боятися вагітності. Ще одна підстава продавати себе. Вона ще тільки починала і не встигла остаточно втратити дитинність, яку так люблять літні бувальці — порцелянова статуетка, ще не витерта довгим вжитком. Люсьєна пила обережно, мов пташка, але очі її вже бігали навкруги. Не вельми веселе явище, зле й дуже співчувати немає чого. Просто клаптик життя з того потоку, що пливе повз тебе.

— Ти задоволена? — спитав Равік.

Вона кивнула головою. Равік бачив, що вона справді задоволена. Для неї це була звичайна річ, а не якась трагедія.

— Ви самі? — спитала вона.