Розділ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА»

— Ревнощі. Ці перевертні страшенно запальні.

— А решта де взялися так швидко? Наче якась телепатія.

— Вони таке нюхом чують, пане, — відповів офіціант.

— Мабуть, котрась із жінок їм зателефонувала. Але збіглися вмент.

— Учули нюхом. Вони тримаються одне одного, як чорт сухої верби. І ніхто нікого не викаже. Аби тільки не втрутилась поліція — це єдине, чого вони хочуть. Усе залагоджують між собою. — Офіціант узяв зі столика в Равіка чарку. — Принести ще одну? Що ви пили?

— Кальвадос.

— Добре. Ще один кальвадос.

Він пішов до бару. Равік підвів голову й за кілька столиків від себе побачив Джоан. Мабуть, вона зайшла, коли він розмовляв з офіціантом. Біля неї сиділо двоє чоловіків. Тієї миті, як Равік побачив її, вона теж підвела очі. Її засмагле обличчя зблідло. Якусь мить вона сиділа нерухомо й не зводила з нього очей. Тоді рвучко відсунула столик, підвелася й рушила до нього. Поки вона йшла, обличчя її змінилося: якось дивно розпливлося, риси його стерлися, тільки застиглі очі стали прозорі, мов кристали. Таких ясних очей Равік ніколи ще в неї не бачив. У них світилася якась гнівна сила.

— Ти повернувся, — тихо, майже не дихаючи, мовила Джоан.

Вона стояла біля самого нього. На мить вона зробила такий порух, наче хотіла обняти його. Але не обняла. Навіть не подала руки.

— Ти повернувся, — ще раз мовила вона.

Равік промовчав.

— Коли ти повернувся? — так само тихо спитала вона.

— Два тижні тому.

— Два тижні… і я не… ти навіть не…

— Ніхто не знав, де ти. Ні в твоєму готелі… ні в «Шехерезаді».

— В «Шехерезаді»… Але ж я… — вона затнулася. — Чому ти жодного разу не написав мені?

— Не міг.

— Брешеш.

— Ну гаразд, не хотів. Я не знав, чи повернуся сюди.