Розділ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА»

Равік більше не слухав. Він відчинив вікно.

— Зараз вивітриться. А ви тим часом закуріть.

Він подався до ванної і відкрутив крани. У дзеркалі він побачив своє обличчя. Він уже стояв тут кілька годин тому. І за цей час померла людина. Ну й що? Кожної хвилини помирають тисячі людей. Так каже статистика. В цьому немає нічого особливого. Але для того, хто помирає, його смерть була важливіша за все, за цілу земну кулю, що. й далі не перестає крутитися.

Він сів на край ванни і скинув черевики. Завжди те саме. Німа влада речей. Тривіальність, банальна звичка у всьому своєму химерному перебігові. Квітучий берег серця біля річки кохання — та хоч би ким ти був, поетом, напівбогом чи ідіотом, а проте кожних кілька годин мусиш спускатися зі свого неба на землю, щоб помочитися. Ніде від цього не дінешся. Іронія природи. Романтична веселка над рефлексами залоз і процесом травлення. Органи найвищого екстазу за якимось диявольським задумом водночас призначені для виділення. Равік шпурнув черевики в куток. Ненависна звичка роздягатися! Навіть її не уникнеш. Це розуміє тільки той, хто живе сам. У ній була якась проклята покірність, капітуляція перед оточенням. Він часто засинав одягнений, щоб перебороти її, але цим тільки відтягав термін. Ніде від неї не дінешся.

Равік перемкнув кран на душ. Холодна вода потекла по шкірі. Він глибоко відітхнув і витерся. Втіху дають тільки прості речі. Вода, віддих, вечірній дощ. Лише той, хто самітний, розуміє і це. Вдячна шкіра. Легка кров, що плине темними каналами. Відпочинок на луці. Берези. Білі хмари літнього дня. Небо юності. Де ділися всі бурі серця? Розбилися об похмурі скелі буття.

Равік повернувся до кімнати. Жінка забилася в куток канапи, натягши ковдру до самого підборіддя.

— Холодно?

Вона похитала головою.

— Боїтесь?

Жінка кивнула головою.

Равік зачинив вікно.

— Дякую, — мовила вона.

Він глянув на її потилицю, на плечі. Якась істота, що дихає поруч. Крихта чужого життя… але життя. Тепло. Не застиглий труп. Що можна дати іншому, крім дещиці тепла? І чого більше треба?

Жінка ворухнулася. Вона затремтіла, глянувши на Равіка. Він відчув, як із нього збігла хвиля тривоги, лишивши після себе глибоку, легку прохолоду. Напруження спало. Відкрилася далина. Наче він пробув ніч на іншій планеті й повернувся додому. Все раптом здалося простим — ранок, жінка… Не було більше про що думати.

— Ходи, — мовив він.

Жінка витріщила на нього очі.

— Ходи ж бо, — ще раз нетерпляче сказав він.

III

Равік прокинувся, відчувши на собі пильний погляд. Жінка була одягнена й сиділа на канапі. Але дивилась у вікно, а не на нього. Равік сподівався, що вона піде задовго до того, як він прокинеться. Йому було неприємно, що вона ще тут. Вранці він не зносив присутності людей.

Він подумав, чи не спробувати знов заснути. Але тоді вона, може, дивитиметься на нього, а це йому заважало. Він вирішив негайно позбутися її. Якщо вона чекає на гроші, то це дуже просто. І взагалі все просто. Равік сів на ліжку.