Розділ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА»

— Равіку, — мовила вона зміненим голосом, — що ти там робиш?

— Захотів випити.

— Але чому?.. — Вона підвелася. — Що з тобою? — розгублено спитала вона. — Щось сталося?

— Нічого не сталося.

Джоан відгорнула з чола волосся.

— Боже, я так злякалася, — сказала вона.

— Я не хотів тебе злякати. Думав, що ти не прокинешся.

— Я раптом побачила, що ти стоїш там… у кутку… зовсім інакший…

— Вибач, Джоан, я не думав, що збуджу тебе.

— Я відчула, що тебе вже немає поряд. Стало холодно. Наче вітер подув. Я похолонула з ляку. І бачу — ти стоїш у кутку. Щось сталося?

— Ні, не сталось нічого. Нічогісінько, Джоан. Я прокинувся й захотів чогось випити.

— Дай і мені трошки.

Равік налив чарку й підійшов до ліжка.

— Ти тепер схожа на дитину, — сказав він.

Джоан узяла чарку обома руками й почала пити. Вона пила повільно й дивилася на Равіка через вінця.

— Чого ти прокинувся? — спитала вона.

— Не знаю. Мабуть, місяць мене збудив.

— Я ненавиджу місяць.

— В Антібі ти не будеш його ненавидіти.

Вона відставила чарку.