Розділ «ТРІУМФАЛЬНА АРКА»

— Так. — Джоан глянула на Равіка. — Хтось когось завжди кидає. Часом ти ще кохаєш когось, і він тебе випереджає.

— І що ти робила тоді?

— Все. — Вона взяла його чарку й допила її.— Все! Але надаремно. Я тоді була страшенно нещасна.

— І довго?

— Цілий тиждень.

— Не дуже довго.

— Це ціла вічність, коли хтось по-справжньому нещасний. Я була така нещасна, геть уся, що через тиждень моє нещастя вичерпалося. Нещасні були мої коси, шкіра, ліжко, навіть одяг. Нещастя так заполонило мене, що, крім нього, нічого не існувало. А коли більше нічого не існує, то й нещастя перестає бути нещастям, бо його вже нема з чим порівняти. Тоді лишається тільки цілковите спустошення. Потім і воно минає. І ти поволі оживаєш.

Джоан поцілувала його руку. Він відчув її м’які обережні губи.

— Що ти думаєш? — спитала вона.

— Нічого, — відповів він. — Думаю тільки, що ти як невинна дикунка. Зіпсована до останку і взагалі незіпсована. Це найнебезпечніше, що тільки є на світі. Подай мені пляшку. Я хочу випити за свого приятеля Морозова, великого знавця людських душ.

— Я не люблю Морозова. Може, випиймо за щось інше?

— Певне, що ти його не любиш. У нього метке око. То випиймо за тебе.

— За мене?

— Так, за тебе.

— Небезпечна не я, мені самій загрожує небезпека.

— Ти не можеш думати інакше, так і має бути. Але не бійся, з тобою ніколи нічого не станеться. Салют!

— Салют. А проте ти мене не розумієш.

— А хто кого розуміє? Звідси й походять усі непорозуміння на світі. Подай мені краще пляшку.

— Ти так багато п’єш. Нащо стільки пити?

— Джоан, — мовив Равік, — настане такий день, коли ти скажеш: «Забагато!» Скажеш: «Ти п’єш забагато», — і віритимеш, що хочеш мені тільки добра. А насправді хотітимеш перегородити мені всі шляхи на той терен, якого ти не матимеш змоги перевіряти. Салют! Сьогодні в нас свято. Ми щасливо уникли патетики, що грізною хмарою нависла перед нашим вікном. Убили її тією ж самою патетикою. Салют!