Розділ «Оповідання та новели»

Приблизно за тиждень після цього я зустрів Джексона Птицю, коли він повертався з Пімієнти, а я їхав туди. Ми зупинилися на дорозі й перекинулися кількома дріб’язковими фразами.

— Ну як, дістали список секретів ваших плескачів? — спитав я його.

— На жаль, ні, — каже Джексон. — І мені, мабуть, ніколи в цьому не пощастить. А ви пробували?

— Пробував, — кажу, — тільки це все одно, що викопати лугового собаку з його нори шкаралупою земляного горіха. Цей млинцевий рецепт, певно, вважається талісманом — так вони за нього тримаються.

— Я майже ладен облишити це діло, — каже Джексон так сумно, що я аж пожалів його, — але мені страшенно кортить дізнатись, як робити ці млинці, щоб їсти їх на своєму самотньому ранчо. Я ночами не сплю, все думаю, які вони смачні.

— Ну то не відступайтеся, — кажу йому, — і я теж старатимусь. Зрештою хтось із нас неодмінно накине їм на роги зашморга. Ну, бувайте, Джексі.

Розумієш, на той час ми були з ним у наймирніших стосунках. Коли я впевнився, що він не ганяється за міс Віллелою, то почав дивитися на це руде ледащо більш терпимо. Щоб задовольнити потреби його апетиту, я все намагався виманити у міс Віллели той рецепт. Але щоразу, коли я вимовляв слово “млинці”, в очах у неї з’являлися якась відчуженість та неспокій, і вона старалася перемінити тему. Якщо ж я наполягав, то вона вислизала з кімнати й присилала дядечка Емслі з пляшечкою води й кишеньковою гарматою.

Одного дня я прискакав до крамнички з чималеньким букетом голубої вербени — я нарізав її у череді диких квітів на луках Отруєного Собаки. Дядечко Емслі глянув на букет, заплющивши одне око, та й питає:

— Чув новину?

— Мо’, худоба подорожчала?

— Віллела і Джексон Птиця повінчалися вчора в Палестині, — каже він. — Сьогодні вранці одержав від них листа.

Я впустив квіти в бочку з сухарями й почекав, поки ця новина пройде крізь мої вуха, потім далі до лівої верхньої кишені сорочки і нарешті увійде в ноги.

— Чи не міг би ти, дядечку Емслі, повторити це ще раз? — кажу йому. — Мабуть, у мене щось негаразд із слухом і ти сказав тільки, що першокласні телята йдуть по чотири долари вісімдесят, центів за голову або щось таке інше.

— Повінчалися вчора, — каже дядечко Емслі, — й поїхали в шлюбну подорож до Вако й Ніагарського водопаду. Хіба ти ніколи нічого не помічав? Джексон Птиця упадав коло Віллели від того самого дня, як їздив з нею кататися.

— Чого ж тоді він плів мені всякі дурниці про млинці? — вигукнув я. — Поясни мені!

Коли я сказав “млинці”, дядечко Емслі зробив такий рух, наче ухилявся від удару, і ступив крок назад.

— Хтось мене здорово пошив у дурні з тими млинцями, — кажу, — і я це з’ясую. Здається, ти все знаєш. Ану, признавайся, — кажу, — або зараз я зроблю з тебе тісто.

Я перескочив через прилавок і кинувся до дядечка Емслі. Він спробував схопити свою гармату, але вона лежала в шухляді, і він на два дюйми не дотягнувся до неї. Я вчепився йому в барки і штовхнув у куток.

— Розказуй про млинці, — кажу, — бо зараз сам перетворишся на млинець. Міс Віллела пече їх чи ні?

— За все своє життя жодного не спекла, я її млинців і в очі не бачив, — втішає мене дядечко Емслі. — Та заспокойся, Джаде, заспокойся. Ти розхвилювався, і рана в голові затуманює твій розум. Постарайся не думати про млинці.