Розділ «Оповідання та новели»

Стенографістка повелася дуже дивно. Спершу, здавалось, вона здивувалась, з її розгублених очей ринули сльози, а потім вона радісно всміхнулась крізь сльози і ніжно обняла однією рукою маклера за шию.

— Тепер я розумію, — сказала вона лагідно. — Це все робота вибила на якийсь час із твоєї голови все інше. А спершу я злякалась. Невже ти забув, Гарві? Ми ж обвінчалися вчора о восьмій вечора в Маленькій церкві за рогом[253].

Втрачена нагода[254]

Переклад Ю. Іванова

Містер Тауерс Чендлер прасував у своїй кімнатці вечірній костюм. Один утюг грівся на маленькій газовій плитці, а другим він енергійно водив туди і сюди, добиваючись бажаної складки; пізніше можна буде побачити, як вона протягнеться прямою лінією від його лакованих черевиків до краю жилета з низьким вирізом. Оце й усе, що можна повідати про туалет нашого героя. Про решту може здогадатися той, кого шляхетна бідність примушує вдаватись до принизливих хитрощів. Ми побачимо містера Чендлера знову, коли він спускатиметься сходами мебльованих кімнат, де живе, бездоганно та старанно вдягнений, елегантний, спокійний та самовпевнений; за зовнішністю — типовий молодий нью-йоркський клубмен, який, трохи занудьгувавши, вийшов, щоб кинутись у вир вечірніх розваг.

Чендлер заробляв вісімнадцять доларів на тиждень. Він працював у конторі одного архітектора. Йому було двадцять два роки. Він вважав архітектуру справжнім мистецтвом і щиро вірив, хоч і не наважився б визнати це в Нью-Йорку, що хмарочос “Утюг” поступається за своїм виглядом перед славетним Міланським собором[255].

З кожного тижневого заробітку Чендлер відкладав один долар. У кінці кожного десятого тижня на накопичений таким чином надкапітал він купував у крамничці старого скнари Дядька Часу один вечір, в який він був справжнім джентльменом. Прикрасивши себе регаліями мільйонерів та президентів, прямував у ту частину міста, де життя сяє найяскравішими барвами веселощів, і там обідав з смаком та розкошами. Маючи десять доларів, можна кілька годин успішно розігрувати багатого неробу. Цієї суми цілком вистачить на гарну їжу, пляшку вина солідної марки, відповідні чайові, сигару, візника та все інше, що з цим зв’язане.

Цей один чудовий вечір, який він викроював з сімдесяти інших нудних вечорів, був для Чендлера джерелом блаженства, що відроджувалось кожен раз з новою силою. У світської дівчини перший виїзд у світ буває тільки раз у житті, і радісні спогади про нього залишаються в її пам’яті навіть тоді, коли волосся її посивіє. А Чендлерові кожен десятий тиждень приносив насолоду таку ж гостру, хвилюючу та нову, як і перший раз. Сидіти під пальмами серед гурманів, чути звуки схованого оркестру, дивитись на постійних відвідувачів цього раю і відчувати, як вони дивляться на тебе, — що у порівнянні з цим перший танець та газове плаття молодої дівчини?

Чендлер рухався по Бродвею разом з натовпом, який являв собою виставку вечірнього вбрання. Цього вечора він був не тільки спостерігачем, а й одним з експонатів виставки. Наступні шістдесят дев’ять вечорів він буде обідати в дешевому костюмі за сумнівними табльдотами[256] біля стойки випадкового бара, або у своїй кімнаті сендвічами та пивом. Але він ладен був це робити, бо був справжнім сином метушні великого міста, і один вечір, освітлений яскравими вогнями, відшкодовував йому втрачене за численні вечори, проведені в пітьмі.

Чендлер ішов далі, поки сорокові вулиці почали перетинати великий, залитий світлом шлях насолод. Бо було ще рано, а коли людина належить до вищого світу тільки один день з сімдесяти, їй хочеться продовжити цю приємність. Погляди — сяючі, зловісні, цікаві, захоплені, задирливі, спокусливі — були звернені до нього, бо його вбрання та вигляд показували, що він є одним з учасників години втіх та розваг.

На одному розі він зупинився, замислившись над питанням, чи не час повернути назад і піти до відомого модного ресторану, де він звичайно обідав у дні своїх надмірних розкошів. Саме в цю мить якась дівчина, що поспішала з-за рогу, посковзнулась на грудці заледенілого снігу і впала просто на тротуар.

Чендлер зараз же з дбайливою люб’язністю допоміг їй підвестись. Шкутильгаючи, дівчина відійшла до стіни будинку, сперлась на неї і скромно йому подякувала.

— Я, здається, розтягнула ногу, — промовила вона. — Нога підвернулась, коли я падала.

— Вам дуже боляче? — спитав Чендлер.

— Тільки коли я на неї спираюсь. Гадаю, що через дві-три хвилини я зможу йти.

— Чи не можу я вам ще чим-небудь допомогти? — запропонував юнак. — Може, покликати кеб або...

— Дуже дякую, — тихо, але тепло промовила дівчина. — Не турбуйтесь. Як це зі мною могло трапитись? І каблуки в мене найзвичайнісінькі. Я не можу скласти вину на них.

Чендлер глянув на дівчину і відчув, що у нього зростає цікавість до неї. Вона була якось витончено гарненька, а її очі світились веселістю та добротою. Вдягнена вона була у просту й дешеву чорну сукню, схожу на ті, що носять продавщиці. Під дешевим капелюшком з чорної соломки, єдиною прикрасою якого була оксамитова стрічка з бантом, виднілись кучері блискучого темно-каштанового волосся. З неї можна було писати портрет гарної, повної власної гідності трудящої дівчини.

Раптом нова ідея осяяла молодого архітектора. Він запросить цю дівчину пообідати з ним. Це було саме те, чого не вистачало його блискучим, але самітнім святам. Короткий час його витончених розкошів приніс би вдвоє більше насолоди, якби він міг провести його у товаристві жінки. Вона була порядна дівчина: її манери й мова підтверджували це. І, хоч вона була у дуже простому вбранні, він відчув, що йому буде приємно сидіти з нею за столом.

Ці думки швидко промайнули в його голові, і він вирішив запросити її. Певна річ, це було порушення правил пристойності, але дівчата, які живуть на власний заробіток, часто нехтують формальностями у таких справах. Взагалі, вони проникливо судять про чоловіків, і у своїх діях віддають перевагу власній думці перед марними умовностями. Якщо розсудливо витратити його десять доларів, вони удвох зможуть справді чудово пообідати. Цей обід, безсумнівно, буде видатною подією у сірому повсякденному житті дівчини; а від її відвертого захоплення його тріумф та насолода стануть ще більшими.