Розділ «Оповідання та новели»

Доки я стояв там, пальці правої руки вбитого, що звисала з білого соснового ящика, розігнулись, і щось упало біля моєї ноги. Я спокійно наступив на це “щось”, а згодом підняв його і сунув у кишеню. Я збагнув, що в останній боротьбі його рука несвідомо схопила цю річ і стисла в передсмертній судомі.

Того вечора в готелі головною темою розмов, за винятком політики і сухого закону, була смерть майора Кесуела. Я чув, як хтось сказав групі слухачів:

— На мою думку, джентльмени, Кесуела вбив один із цих негідників-негрів заради грошей. Сьогодні вдень у нього було п’ятдесят доларів, він вихвалявся ними в готелі. А знайшли його без грошей.

Наступного ранку о дев’ятій я поїхав з Нешвілла, і коли поїзд ішов мостом через річку Камберленд, я витяг з кишені жовтого рогового завбільшки з півдолара ґудзика, з якого ще звисали розсотані кінці шворки, і викинув його через вікно в тиху каламутну воду.

Хотів би я знати, що тепер діється в Буффало?

Усього потрошку[547]

Черстві булки[548]

Переклад М. Рябової

Міс Марта Мічем держала на розі невеличку хлібню (ту саму з трьома східцями, де дзеленькає дзвоник, коли відчиняєте двері).

Міс Марті було сорок років, вона мала банкову книжку на дві тисячі доларів, фалшиві зуби і жалісливе серце. Багато повиходило заміж жінок, у яких шансів було куди менше, ніж у міс Марти.

Двічі-тричі на тиждень до хлібні заходив покупець, яким вона останніми часами почала цікавитись. Це була літня людина в окулярах, з темною, окуратно підстриженою гостренькою бородою.

Він говорив по англійському з сильним німецьким акцентом. Одежа в нього була поношена, подекуди поштопана і сиділа на ньому мішкувато з багатьма зморшками. Проте, він мав охайний вигляд і дуже гарні манери.

Він завжди купував дві черстві булки. Свіжі коштували по п’ять центів кожна, черстві ж по п’ять пара. Він ніколи не купував нічого крім черствих булок.

Якось міс Марта побачила в нього на пальцях червоні й брунатні плями. Вона вирішила, що він художник і дуже бідний. Немає сумніву, що він живе на горищі, малює там свої картини, їсть черстві булки і мріє про чудесні речі, що продає в своїй крамниці міс Марта.

Часто, коли міс Марта їла биті котлети і пила чай з пухкими булочками та варенням, вона зітхала і думала, як би це було гарно, якби художник з гарними манерами міг ділити з нею цю смачну трапезу замість гризти сухі шкоринки в себе на вбогому горищі. У міс Марти, як уже сказано вище, було жалісливе серце.

Щоб перевірити свою гадку щодо його професії, вона якось винесла з своєї кімнати картину, яку купила на аукціоні, і поставила її біля полиць за прилавком.

Це був венеціанський краєвид. Розкішний мармуровий палаццо (так було написано на картині) стояв на передньому плані землі, чи то пак води. Крім того, там було багато гондол (і в одній з них леді, яка проводила рукою по воді), хмари, небо і сила світлотіні. Ні один художник не міг не звернути уваги на таку картину.

Через два дні прийшов покупець.

— Будь ласка, дві черстві булки.

— У вас чудова картина, мадам, — сказав він, коли вона загортала хліб.