Розділ «Частина 5 22/11/63»

— І це ще не найгірше. Ти… ой-ой! Що ти робиш?

Я вхопив її за стегно.

— Перевіряю, чи ти реальна. Я все ще не можу в це повірити.

Лайнер «Ер Форс-1»[657] торкнеться шасі летовища «Лав Філд» менш ніж за три години. І хтось вручатиме Джекі Кеннеді троянди. В інших зупинках в Техасі їй дарували троянди жовті, але букет від Далласа буде червоним[658].

— Я реальна, і я тут. Вислухай мене, Джейку. Найгірше не те, як ти важко шкутильгаєш. Найгірше те, як ти раптово засинаєш. Ти про це думав?

Думав я, думав, і то дуже багато.

— Якщо минуле таке зловредне, як ти про це кажеш, що може трапиться, якщо тобі навіть вдасться підібратися близько до чоловіка, на якого полюєш, але ти ще не встигнеш натиснути на гачок?

Минуле не зловредне насправді, це було неправильне слово, але я розумів, про що вона каже, і не мав аргументів проти цього.

— Ти просто сама не уявляєш, у що себе штовхаєш.

— Цілком уявляю. І ти забув дещо також дуже важливе. — Вона взяла мої руки в свої, дивлячись мені в очі. — Я не просто твоя кохана дівчина, Джейку… якщо я для тебе ще залишаюся нею…

— Саме так і ніяк інакше, саме через це мені так збіса страшно вплутувати тебе.

— Ти кажеш, що хтось збирається застрелити президента, і я маю причини вірити тобі, бо знаю про інші події, які ти передбачав, і там все виявилося правдою. Навіть Дік уже майже повірив. «Він знав, що Кеннеді приїде раніше, ніж про це знав сам Кеннеді, — так він сказав. — Точно назвав день і час. І знав, що його місіс приїде разом з ним». А тепер ти кажеш, ніби ти єдина людина, котру це хвилює. Ти не єдиний, Дік також стривожений. Він теж був би зараз тут, якби не температура сто один[659]. І мені це не байдуже. Я за нього не голосувала, але так вже трапилося, що я американка, і таким чином він не просто президент, він мій президент. Для тебе це звучить сентиментально?

— Ні.

— Добре, — вона заморгала очима. — Я не збираюся дозволити якомусь божевільному його застрелити, і в мене нема звички раптово засинати.

— Сейді…

— Дай мене закінчити. У нас замало часу, тому розкоркуй собі вуха. Розкоркував?[660]

— Йо-мем.

— Добре. Ти нізащо й ніколи не позбавишся мене. Дай-но я повторю: ніколи. Я їду з тобою. Якщо ти не пустиш мене до «Шеві», я переслідуватиму тебе в своєму «Жуку».

— Ісусе Христе, — вимовив я, не знаючи сам, чи це я так вилаявся, чи помолився.

— Якщо ми коли-небудь одружимося, я робитиму, як ти казатимеш, якщо ти будеш добрим до мене. Мене виховували з вірою в те, що такою є робота дружини свого чоловіка. (О, ти, дитя шістдесятих, — подумав я). — Я готова залишити позаду все, що знаю, і йти за тобою в майбутнє. Тому що кохаю тебе, і тому що вірю, що майбутнє, про яке ти кажеш, дійсно існує. Можливо, я більше ніколи не поставлю тобі ультиматуму, але зараз це саме він, ультиматум. Ти робитимеш це разом зі мною або взагалі не робитимеш.