Розділ «Частина 3 Життя в минулому»

— Потіште мене. Дайте відповідь.

Він стенув плечима.

— Його родина, я гадаю.

— Я теж так думаю, — промовив я і двічі натиснув гачок. Перший постріл прозвучав приглушеним «гуп», наче хтось вибивалкою вдарив по килиму. Другий був трохи гучнішим. Я гадав, що подушка займеться вогнем — бачив таке у «Хрещеному батьку-2», — але вона тільки ледь затліла. Даннінг перекинувся, ламаючи кошик з квітами, який він уже було встиг поставити на могилу свого батька. Я опустився на одне коліно, видавлюючи воду з намоклої землі, приставив вирваний край подушки йому до скроні і вистрелив знову. Просто для певності.

12

Я затягнув Даннінга до усипальні Трекерів і кинув обпалену подушку йому на обличчя. Йдучи звідти, я побачив пару автомобілів, що повільно рухалися кладовищем, кілька людей стояли під парасольками біля могил, але ніхто не звернув уваги на мене. Я без поспіху пішов у бік кам’яної стіни, вряди-годи затримуючись, щоб поглянути на могильну плиту або монумент. Щойно мене приховали дерева, я підтюпцем побіг до свого «Форда». Почувши наближення машини, я зникав за деревами. Під час одної з таких ретирад я поховав револьвер під футовим шаром землі й листя. «Санлайнер» неторканий чекав мене там, де я його залишив, і завівся з першого оберту. Я повернувся у свою квартиру й дослухав закінчення бейсбольної гри. Ну, трішки поплакав, гадаю. То були сльози полегшення, не каяття. Неважливо, що відбулося зі мною, головне родина Даннінгів була в безпеці.

Тієї ночі я спав, мов немовля.

13

У понеділковому номері «Деррі Дейлі Ньюз» було багато про Світову серію, включно з гарною фотографією, на якій Шейндінст у переможній пробіжці поковзом втрапляє на домашню базу після похибки Тоні Кубека[282]. Ред Барбер писав у своїй колонці, що Бомберам з Бронксу гаплик[283]. «Вони спеклися, встроміть у них виделку й переконаєтеся. „Янкі“ мертві, хай живуть „Янкі“».

Робочий тиждень у Деррі почався без будь-якої згадки про Френка Даннінга, натомість у вівторок він став героєм першої шпальти, де він щирився з фотографії тією своєю доброю сердечною усмішкою «леді-люблять-мене». Де було достеменно зафіксовано той його диявольський вогник в очах (як у Джорджа Клуні[284]).

БІЗНЕСМЕНА ЗНАЙДЕНО ВБИТИМ НА МІСЦЕВОМУ ЦВИНТАРІ Даннінг брав активну участь у багатьох благодійних справах

За словами шефа поліції Деррі, його департамент має доволі всіляких провідних ниточок, тож невдовзі очікуються арешти. У телефонному коментарі Доріс Даннінг повідомила, що вона «шокована і пригнічена». Про той факт, що вона і покійний жили окремо, в матеріалі не згадувалося. Різноманітні друзі й колеги по роботі в маркеті «Централ-стрит» також говорили про шок. Усі, здавалося, погоджувалися з тим, що Френк Даннінг був абсолютно чудовим парубком, і ніхто собі уявити не міг, навіщо комусь могло заманутися його застрелити.

Особливо лютився Тоні Трекер (ймовірно, через те, що труп було знайдено в його фамільному тілосховищі). «За такого хлопця необхідно знову повернути смертну кару», — сказав він[285].

У середу восьмого жовтня на Окружному стадіоні в Мілвокі «Янкі» вичавили з «Відчайдухів» перемогу 2–1; у четвер вони прорвали ланцюг рахунку 2–2 у восьмому інінґу, виконавши чотири пробіжки й вигравши серію. У п’ятницю я завітав до закладу «Чесна оборудка. Застави & Позики», гадаючи, що зустрінуть мене там місіс Гарикало й містер Скорботник. Дебела леді більш ніж сповнила мої очікування — побачивши мене, вона закопилила губу й гаркнула: «Чеззі! З’явився наш містер Товстосум!» А тоді посунулася геть крізь завішений одвірок і назавжди з мого життя.

Фраті вийшов з тією ж бурундучковою усмішкою на обличчі, яку я запам’ятав з нашого першого з ним знайомства в «Ліхтарнику» під час моєї попередньої подорожі у благоліпне минуле Деррі. В одній руці він тримав пухкий конверт, на лицьовому боці якого друкованими літерами було написано Дж. ЕМБЕРСОН.

— А ось і ви, колего, — промовив він, — великий, як життя, і вдвічі гарніший. А тут ваша здобич. Не стидайтесь, порахуйте.

— Я вам довіряю, — сказав я і поклав конверт до кишені. — Ви напрочуд привітний, як для хлопця, котрий щойно розлучився з трьома штуками.

— Не буду заперечувати, ви дійсно вихопили гарний шматок з Осіннього Класика[286], — сказав він. — Добрячий шматок вирізали з цьогорічного пирога, а втім, я все одно заробив трішки баксів. Як це завжди роблю. Хоча й беру участь у цій грі головним чином лише тому, що це, як то кажуть, мій громадянський обов’язок. Люди бажають закладатися, люди завжди бажають закладатися, і я вмент сплачую вигране, якщо хтось виграє. І ще я люблю приймати ставки. Це щось на кшталт хобі для мене. А знаєте, коли це мені подобається найбільше?

— Ні.

— Коли з’являється хтось, на кшталт вас, нахабний рейнджер, котрий пре на шанси баксами і вириває своє. Це відновлює мою віру у випадкову природу всесвіту.

Я собі подумав, якої він заспівав би про випадковість, аби побачив Елову шахрайську таблицю.

— Погляди вашої дружини не здаються аж такими, гм-м, ліберальними.

Він розсміявся, сяйнули його маленькі чорні оченята. Виграш, програш чи нічия, цей чоловічок з русалкою на передпліччі відверто насолоджувався життям. Мене це надихало.