Розділ «Частина І Вододільний момент»

— Справжню пластикову картку «Амерікен Експрес», якщо захочеш, ти зможеш отримати наступного року.

— А чекової книжки нема? — посміхнувся я.

— Та взагалі-то я міг би її для тебе зробити, але що тобі з неї за користь? Всі документи, що я їх позаповнював на ім’я Джорджа Емберсона зникнуть при наступному перевстановленні. А також і всі гроші, які б я поклав на рахунок.

— О, — я відчув себе йолопом. — Правильно.

— Не гань себе, для тебе все в цій справі новина. Отже, тобі самому треба буде відкрити собі рахунок. Я раджу покласти не більше тисячі. Тримай більшу частину грошей готівкою, і в такому місці, де швидко можеш їх вхопити.

— На випадок, якщо доведеться спішно повертатися?

— Правильно. А кредитні картки — то лише для підтвердження твоєї особи. Рахунки, котрі я заради їх отримання повідкривав, зітруться, коли ти пройдеш крізь нору. Хоча вони можуть і згодитися якимсь чином, ніхто цього не може знати напевне.

— А Джордж дійсно отримує свою пошту в домі № 19 по Блуберд-лейн?

— У 1958 році Блуберд-лейн — це лише адреса на кадастровому плані Сабатуса, друже. Квартал, де ти живеш, ще навіть не починали забудовувати. Якщо хтось тебе про це спитає, скажи просто, що це такий бізнесовий проект. На це люди купуються. Бізнес — це як бог. У 58-му йому всі моляться, але ніхто його не розуміє. Ось.

Він посунув до мене розкішне портмоне. Я аж рота відкрив.

— Це справжній страус?

— Я волію, щоб ти виглядав успішним, — пояснив Ел. — Підбери якісь фотографії, щоби вставити до нього разом з твоїми ідентифікаційними картками. Маю для тебе ще деякі дрібнички. Кілька кулькових ручок, одна з них чудернацька, з такою штучкою на кінці, комбінацією ножичка для відкривання листів і лінійки. Механічний олівець «Скрипто». Прокладка для нагрудної кишені. У 58-му вони вважалися необхідними, і не тільки писарчукам-конструкторам. Годинник «Б’юлова» на хромованому пружинному браслеті «Спайдел»[122]. Усі, хто в темі, це оцінять, хлопчику. Решту вибереш собі сам.

Він надовго закашлявся, його важко трусило. А коли зупинився, піт на його обличчі бринів великими краплями.

— Еле, коли ти все це нагромадив?

— Коли усвідомив, що не дотягну до 1963. Я покинув Техас і повернувся додому. Тоді я вже мав тебе на увазі. Розлучений, дітей нема, кмітливий, а що найкраще — молодий. О, ледь не забув. Про насінину, з якої виросло все. Це ім’я я знайшов на одному з могильних каменів на цвинтарі Святого Кирила і просто написав заяву держсекретареві штату Мейн.

Він вручив мені моє свідоцтво про народження. Я провів пальцями по тисненому рельєфу. Шовковистість офіційного документа.

Звівши очі, я побачив, що він поклав на столі переді мною ще якийсь аркуш. Той мав заголовок: СПОРТ 1958–1963.

— Не загуби цю річ. Не тільки тому, що це твій талон на харчування, але головно тому, що ти матимеш багато запитань, на які змушений будеш відповісти, якщо цей папір потрапить до чужих рук. Особливо, коли ставки почнуть винагороджуватися.

Я почав складати все назад до скриньки, але він похитав головою.

— У мене в шафі стоїть для тебе портфель «Лорд Бакстон», такий собі гарненько обстріпаний по кутах.