Розділ «Людина сторіччя (2012)»

— Окей, Джоді, а тепер подих минувшини, пласт, що багато значить, тільки на замовлення класична мелодія!

І вона починається, та пружна інтродукція духової секції прадавнього біг-бенду:

Фа-ба-да… фа-ба-да-да-дам…

— О, мій Боже, «У настрої», — каже Сейді. — Колись я вміла танцювати лінді-гоп під цю мелодію.

Я протягую руку.

— Ходімо. Зробимо це зараз.

Вона сміється, мотає головою.

— Боюся, часи моїх свінг-танців далеко позаду, містере Емберсон.

— Але ви зовсім не стара для вальсу. Як приказував Доналд у ті давні часи, «воруши ногами під скажені гами». І називайте мене Джорджем, будь ласка. Прошу.

На вулиці весело скачуть пари. Кілька навіть намагаються зобразити щось на кшталт лінді-гопу, але ніхто з них не може свінгувати, як це робили ми з Сейді колись, у ті давні дні. І зблизька нічого схожого.

Вона береться за мою руку, немов жінка уві сні. Вона і є уві сні, і я також. Як і всі солодкі сновидіння, це буде коротким… але ж короткочасність і створює солодкість, хіба не так? Так, я гадаю. Бо коли час минув, його вже не повернути ніколи.

Святкові ліхтарі висять над вулицею, жовті, червоні, зелені. Сейді спотикається об чийсь стілець, але я до цього готовий і легко ловлю її за руку.

— Вибачте незграбу, — мовить вона.

— Ви завжди були такою, Сейді. Одна з ваших милих рис.

Перші ніж їй встигнути мене перепитати, я обхоплюю рукою її талію. Вона обвиває мене своєю, не відриваючи від мене погляду. Світло сковзає по її щоках, сяє в її очах. Ми беремося рука в руку, пальці зчіплюються природно, і всі ті роки для мене відкидаються геть, немов якесь пальто, надто важке, надто тісне. У ту мить мене понад усіма іншими хвилює лиш одна надія: що вона не жила надто заклопотаною, щоб не зустріти принаймні якогось одного чоловіка, такого, котрий би раз і назавжди позбавив її тієї проклятої швабри Джона Клейтона.

Вона говорить голосом таким тихим, що ледь вгадується серед музики, але все ж таки я її чую, я завжди її чув.

— Хто ви такий, Джордже?

— Хтось, кого ти знала в іншому житті, серденько.

А тоді музика забирає нас, музика відкочує геть всі ті роки, і ми танцюємо.

2 січня 2009—18 грудня 2010