Розділ «Частина третя»

— Отже, Шон збрехав про те, як його мати померла, тому що він боїться свого батька?

Нікі знизала плечима.

— Тут точно не скажу. Але ось що я знаю: історія, яку Нел почула, — перша версія, де Лорен тікає у ніч, а її чоловік і син вирушають за нею — це було не так. Я їй розповіла. Тому що, розумієш, моя Джинні — це моя сестра — вона була тоді в тому місці. Вона була там. Тієї ночі… — вона раптово сунула руку в пальто й почала нишпорити під ним. — Річ у тому, — сказала вона, — що я переповіла Нел історію від Джинні, і Нел її записала.

Вона витягла пачку паперів. Я потягнулася до них, але Нікі відсмикнула їх.

— Хвилиночку, — сказала вона. — Ти маєш розуміти, що це. — Вона помахала паперами переді мною. — Це не вся історія. Тому що навіть якби я розповіла їй всю історію, вона б її не записала. Уперта жінка твоя сестра. Зокрема тому я її так любила. Оце на тому ми й не порозумілися. — Вона відкинулася на спинку сидіння, сильніше задриґала ногами. — Я розповіла їй про Джинні, яка була поліцейською тоді, коли Лорен померла. — Вона гучно кашлянула. — Джинні була переконана, що Лорен підштовхнули, бо там ще багато всякого відбувалося, розумієш. Вона знала, що старий Лорен був чортякою, що він її бив, розповідав, нібито вона з якимось красенем-мужчиною зустрічалася у домі Енн Ворд, навіть при тому, що тут ніхто й ніколи не бачив і близько такої людини. Це мало бути причиною, розумієш? Вона з кимось сплуталася, він утік і залишив її, вона засмутилася через це, то й стрибнула. — Нікі махнула рукою. — Нісенітниці. При шестирічному синові? Дурниці.

— Ну, насправді, — сказала я, — я думаю, ви зрозумієте, що депресія — це складна річ…

— Пхе! — Вона махнула на мене: мовляв, мовчи вже. — Не було ніякого красеня-мужчини. Ніхто такого там у житті не бачив. Ти могла б запитати мою Джинні про те, тільки що вона померла. А ти ж розумієш, хто оте зробив з нею, чи не так?

Коли вона нарешті перестала говорити, я почула шепіт води в тиші.

— Ви говорите, що Патрік убив свою дружину, а Нел знала про це? Ви кажете, що вона це записала?

— Тьху ти! — аж сплюнула Нікі. — Та ні ж бо! Ось що я кажу: вона записувала дещо, але не все, без того, на чому ми не порозумілися, тому що їй за щастя було записати те, що Джинні розказала мені, коли була жива, а не те, що Джинні сказала мені, коли померла. Це просто якесь безглуздя!

— Ну…

— Повне безглуздя! Але тобі треба слухати. І якщо ти не будеш слухати мене, — сказала вона, простягаючи мені папери, — тоді слухай свою сестру. Бо він оце влаштував. На один копил. Патрік Таунсенд зробив це з Лорен, і з нашою Джинні, і якщо я не помиляюся, то він зробив це і з Нел.

Затон Утоплениць

Лорен вийшла з будинку Енн Ворд. Вона тими днями ходила туди дедалі частіше — там було наче по-своєму спокійно, як ніде в Бекфорді. Вона відчувала дивну спільність із бідолашною Енн. Вона теж була ув’язнена в шлюбі без кохання з чоловіком, який терпіти її не міг. Тут Лорен могла купатися, курити, читати — і ніхто її не турбував. Зазвичай.

Одного ранку берегом проходили дві жінки. Вона впізнала: Джинні — констебль поліції, повненька і рожевощока, та її сестра Нікі, яка говорить з мертвими. Лорен дужче подобалася Нікі. Вона була дивною і, здавалося, доброю. Хоч вона, може, і шахрайка.

Джинні гукнула її, і Лорен розвернулася, для годиться, сподіваючись, що вони підуть далі. Зазвичай вона була б рада погомоніти. Але її обличчя мало поганий вигляд, і вона не мала настрою це пояснювати.

Лорен пішла купатися. Вона була свідома того, що робить це востаннє: востаннє гуляє, востаннє курить, востаннє цілує синочка в бліде чоло, востаннє купається у річці (передостанній раз…) Пірнувши під воду, вона замислилася, чи так само воно буде, чи вона що-небудь відчуватиме. Вона гадала, куди поділася вся її сила боротися.

Першою біля річки опинилася Джинні. Вона була у відділку, дивилася з вікна на грозу, коли прийшов виклик: Патрік Таунсенд у паніці вигукував щось незв’язне, кричав щось у рацію про свою дружину. Про дружину і Затон Утоплениць. Коли Джинні опинилася там, хлопчик сидів, зіщулившись, під деревами. Спочатку вона подумала, що він спить, але коли він підняв голову, очі були широко розкриті й чорні.

— Шоне, — сказала вона, знімаючи пальто й накидаючи на нього. Він посинів від холоду в промоклій до нитки піжамі, його босі ноги були обліплені землею. — Що сталося?

— Мама у воді, — сказав він. — Я маю лишатися тут, його чекати.