Розділ «Частина друга»

— Так, я… З будинку Вордів? Ви взяли ці речі звідти?

Вона насупилася, ніби намагалася зрозуміти щось.

— Так. Звідти. Що ти зробила з ними? Що ти зробила з кульком?

Вона сіла.

— Я викинула його, — сказала вона. — Це ж було сміття, чи не так? Воно мало вигляд сміття.

— Так. Просто сміття.

Її очі метнулися вбік, потім повернулися.

— Тату, як ви думаєте, він почав знову? — зітхнула вона. — Він і вона. Ви думаєте?..

Патрік нахилився вперед і прибрав волосся із чола.

— Ну я — не впевнений. Може. Я думаю, це могло бути. Але тепер усе скінчено, чи не так?

Він спробував встати на ноги, але виявив, що ноги ослабли, і він змушений спиратися однією рукою на тумбочку. Він відчував, що вона спостерігає за ним, і йому стало соромно.

— Хочеш чаю? — запитав він.

— Я заварю, — сказала вона, відсуваючи ковдру.

— Ні, ні. Лишайся тут. Я зроблю.

Біля дверей він озирнувся до неї.

— Ти позбулася його? Цього сміття? — спитав він знову. Гелен кивнула. Повільно, відчуваючи напругу в грудях і задерев’янілість ніг, пішов униз сходами на кухню. Наповнив чайник і сидів за столом, із важким серцем. Ніколи ще не було, щоб Гелен йому брехала, але він був абсолютно впевнений, що цього разу вона сказала неправду.

Можливо, він мав був розлютитися, але переважно він був злий на Шона, тому що це була його помилка — привести її туди. Гелен навіть не мала би бути в цьому будинку! Вона має бути вдома, у ліжку свого чоловіка. І він не мав опинятися в такій принизливій ролі — у ролі прибиральника за своїм сином. І в неделікатній ситуації — коли спав у сусідній кімнаті зі своєю невісткою. Шкіра на його руці засвербіла під пов’язкою, і він, забувшись, почухав її.

І все ж, якщо бути чесним, і він завжди намагався таким бути, то хто він такий, щоб критикувати свого сина? Він згадав, як воно — бути молодим, коли тобою крутить біологія. Він зробив для себе поганий вибір, і йому й досі було за це соромно. Вибрав красуню — слабку, егоїстичну красуню, жінку, якій не вистачало самоконтролю практично ні в чому. Ненаситну жінку. Вона пішла самовбивчим шляхом, і єдине, що дивувало його тепер, коли він над тим замислювався — це те, як довго він це терпів. Патрік розумів те, чого так і не усвідомила Лорен — скільки разів вона була небезпечно близька до загибелі.

Він почув тупіт на сходах і озирнувся. Гелен стояла у дверях, досі в піжамі, боса.

— Тату? З вами все гаразд?