Розділ «Частина перша»

Ліна видала звук: довго, судомно зітхнула. Детектив дивився на свої руки, які тепер склав перед собою на столі.

— Але… Нел легко лазила на ту скелю, як коза, — сказала я. — І вона могла б без проблем впорати не те, що кілька склянок, а й цілу пляшку…

Він кивнув.

— Може бути й так, — сказав він. — Але вночі там…

— Це не був нещасний випадок, — різко сказала Ліна.

— Вона не стрибала, — відказала і я.

Ліна скоса глянула на мене, закусивши губу.

— Та що ви розумієте? — сказала вона. Вона розвернулася до детектива. — А ви знаєте, що вона збрехала вам? Вона збрехала про те, що не контактувала з моєю матір’ю. Мама намагалася додзвонитися до неї навіть не знаю скільки разів. А вона ніколи не відповідала, вона ніколи не передзвонювала, вона ніколи…

Вона замовкла, подивилась на мене.

— Вона просто… та чого ви взагалі тут? Мені вас тут не треба!

Вона вийшла з кімнати, хряснувши дверми кухні. Кілька хвилин по тому грюкнули й двері її кімнати.

Ми з інспектором Таунсендом сиділи в тиші. Я чекала, що він запитає мене про телефонні дзвінки, але він нічого не сказав; його очі були заплющені, на обличчі жодної емоції.

— Чи вам не здається дивним, — сказала я нарешті, — те, яка вона переконана, що Нел зробила це з власної волі?

Він поглянув на мене, його голова злегка схилилася набік. Проте він нічого не сказав.

— Чи є у вас підозрювані в цьому розслідуванні? Я маю на увазі… просто мені не здається, що хтось тут переймається, що вона мертва.

— А ви? — спокійно спитав він.

— Що це за питання? — я відчула, що моє обличчя горить. Я знала, що буде далі.

— Міс Ебботт, — сказав він. — Джуліє!

— Джулс. Я Джулс, — Я тягнула час, намагаючись затримати неминуче.

— Джулс, — він відкашлявся, — як щойно сказала Ліна, хоча ви розповіли нам, що не спілкувалися з вашою сестрою кілька років, записи з мобільного телефону Нел показують, що за останні три місяці вона зробила одинадцять дзвінків на ваш телефон.