Розділ «Борва мечів»

— Хай так і буде зроблено. — Дані поманила до себе Дааріо. — Скільки людей сього дня прохають їх прийняти?

— Скупатися у світлі вашої преосяйності з’явилися двоє.

Дааріо назбирав собі по Меєрину чималу купу нового одягу, а до нього перефарбував свою тризубу бороду та кучеряве волосся у насичений темно-фіалковий колір. Од того і очі його здавалися майже фіалковими — наче в якогось загубленого світами валірійця.

— Уночі вони прибули на «Волошковій зірці», торговельній галері з Карфу.

«Тобто на перевізникові живого товару.» Дані насупилася.

— Хто вони такі?

— Керманич «Зірки» та ще один, який хоче говорити від Астапору.

— Першим я прийму посла.

Посол виявився блідим чоловічком, що обличчям скидався на тхора і носив на шиї важке намисто з перлів та плетеного золота.

— Ваша превисокосте! — скричав він. — Мене звати Гаель! Я приношу вітання Матері Драконів од царя Клеона Астапорського, названого Клеоном Великим!

Дані заціпеніла.

— Я лишила правити Астапором обрану раду. Цілителя, книжника та жерця.

— Ті ниці мерзотники зрадили довіру вашої превисокості! Було викрито їхню змову, що ставила метою повернення Добрих Хазяїв до влади, а мешканців міста — до невільницьких кайданів! Великий Клеон ущент розбив їхні задуми та відтяв усім трьом голови різницьким тесаком. За цю звитягу вдячний народ Астапору коронував його царським вінцем.

— Вельмишановний Гаелю, — запитала Місандея астапорською говіркою, — а чи цей Клеон — не той самий, що колись належав Гразданові мо’Ульйору?

Голос малої драгоманки лунав байдуже, але питання вочевидь занепокоїло посланця.

— Той самий, — визнав він. — Велика, видатна людина.

Місандея нахилилася ближче до Дані.

— Він був різником при Граздановій кухні, — прошепотіла дівчинка їй на вухо. — Казали, ніхто у Астапорі не вміє швидше за нього забити свиню.

«То виходить, я подарувала Астапорові царя-різника.» Дані трохи не знудило, та послові вона нічого показувати не хотіла.

— Молитимуся, щоб цар Клеон правив мудро і розважливо. Чого ж він бажає від мене?