Розділ «Борва мечів»

— Ви дуже ласкаві до мене, дядечку. А чи не бачили мого зброєносця?

— Я надсилав його до тебе учора. Невже він не прийшов?

— Прийшов, — погодився Тиріон, — а потім пішов.

— То пришлю його до тебе знову.

Але Подрік Пейн повернувся аж наступного ранку. Він ступив до покою, вагаючись; на обличчі його малювався переляк. Слідом зайшов Брон. Лицар-сердюк мав на собі камізелю, набиту срібними прикрасами, та важку вершницьку делію. За пас із мечем було запхано пару вишуканої роботи шкіряних рукавичок.

З одного погляду на Бронове обличчя Тиріонові стало млосно десь у кишках.

— Щось ти не дуже поспішав.

— Та я зовсім іти не хотів. Малий благав мене і так, і сяк, то я знайшов годинку. Але до вечері мене чекають у замку Стокварт.

— Стокварт?! — Тиріон зіскочив з ліжка. — Розкажи, май ласку, що ти забув у Стокварті?

— Наречену. — Брон посміхнувся посмішкою вовка, якому ввижається молоденьке ягня. — Післязавтра я одружуюся з Лолисою.

— Лолисою, кажеш? — «Оце так штука. А бодай би вам добра та щастя повну хату!» Недолуга дочка пані Танди скоро матиме чоловіка-лицаря — і батька, хай у приймах, для байстрюка у своєму череві. А пан Брон, лицар Чорноводи, видереться ще на один щабель серед двірського панства. Уся справа так і смерділа брудними Серсеїними руками. — Лишень одна дрібничка: моя ница сеструня, хай би їй заціпило, продала тобі кульгаву коняку. Адже Лолиса — несповна розуму!

— Якби я шукав розуму, то одружився б із тобою.

— Лолиса носить дитину іншого чоловіка!

— Хай лишень її налупить, а тоді я притьмом зроблю свою власну.

— Вона ж навіть не спадкоємиця Стокварту! — гарячкував Тиріон. — Вона має старшу сестру, Фалису. Заміжню сестру!

— Заміжню вже десять років, але досі бездітну, — відповів Брон. — Пан чоловік цурається її ліжка. Кажуть, надає перевагу цнотливим дівчаткам.

— Хай надає перевагу хоч козам у кошарі! Це нічого не важить. Однак господарство перейде до його дружини, коли помре пані Танда.

— Якщо Фалиса раптом не помре раніше від матері.

Тиріон зацікавився, чи має Серсея гадку, якого змія підкинула пані Танді у пазуху. «А якщо навіть і має — що їй з того?»

— То чого ж ти тоді припхався?