Розділ «Борва мечів»

— Але він мене врятував!

— Він продав вас за обіцянку десяти тисяч драконів. Ваше зникнення робить вас підозрюваною у вбивстві короля Джофрі. Золотокирейники нишпоритимуть містом, євнух брязкатиме гаманцем. Донтос… ви його чули. Він продав вас за золото, а коли все пропив би, то продав би знову. Торба золотих драконів може ненадовго купити мовчанку людини… зате влучна стріла купує її назавжди.

Петир Баеліш сумно посміхнувся.

— Кожен свій крок він робив з мого наказу. Я не наважувався зв’язуватися з вами особисто. Але коли почув, як ви врятували Донтосові життя на Джофовому турнірі, то зрозумів, що кращого поплічника не знайти.

Сансу трохи не знудило.

— Він казав, що хоче бути моїм Флоріаном!

— Чи не пригадуєте ви часом, що я вам казав того дня, коли ваш батько сидів на Залізному Престолі?

Ту мить вона пам’ятала дуже яскраво.

— Ви сказали, що життя — то не пісня, і я дізнаюся про це одного дня на своє горе.

Санса відчувала, як на очі накочуються сльози, та не могла втямити, за ким їй плакати: за Донтосом Голярдом, за Джофом, за Тиріоном чи за собою.

— То невже усе навколо — суцільна брехня, завжди і неодмінно?! Невже всі люди та всі речі у світі — сама лише облуда?!

— Майже всі. Та певно ж, не ми з вами. — Він посміхнувся. — «Приходьте сьогодні вночі до божегаю, якщо хочете додому.»

— Послання… то його написали ви?!

— Крім божегаю, іншого вибору не було. Жодне інше місце у Червоному Дитинці не сховане від очей малих пташечок, як їх кличе євнух… чи радше малих пацюків, як їх кличу я. У божегаї стін немає, самі лише дерева. І замість стелі — небо над головою. Корені, ґрунт, камені замість вимощеної підлоги. Пацюкам нема де ховатися. Адже пацюки мусять ховатися, щоб люди не настромили їх на ножі.

Пан Петир узяв її за руку.

— Нумо ходімо до вашої бесіди. Знаю, який важкий та довгий вам випав день. Ви, напевне, дуже стомилися.

Малий човник лишився позаду невеличким вихором диму та вогню, майже загубленим у вранішньому морі. Назад дороги не лишилося; єдиний можливий шлях лежав попереду.

— Так, дуже стомилася, — визнала Санса.

Поки Мізинець вів її донизу, то казав:

— Та розкажіть же мені про бенкет! Адже королева так вистаралася заради нього. Співці, жонглери, ведмідь-танцюрист… а чи сподобалися вашому панові чоловікові мої карлики-герцівники?