Розділ «Борва мечів»

— Чи далеко нам іще? — запитала вона.

— Помовчте. — Весляр був старий, але міцніший, ніж здавався на вигляд, і голос мав сильний та суворий. У обличчі його щось здавалося Сансі знайомим, та що саме — цього вона сказати не могла.

— Вже недалечко. — Пан Донтос узяв її руку в свої та ніжно попестив. — Ваш друг близько і чекає на вас.

— Мовчати! — знову загарчав весляр. — Балачки добре чути понад водою, пане Блазню Безголовий.

Санса налякалася, закусила губу, загорнулася в кирейку і замовкла. Решту шляху чувся лише тихий плескіт весел.

На східному небі вже засірів світанок, коли Санса нарешті побачила примарну тінь попереду човна. То була торговельна галера зі згорнутими вітрилами, що повільно рухалася на одній лаві весел. Коли човен і галера зблизилися, Санса помітила носову подобу — водяника у золотій короні, що сурмив у великий ріг з морської мушлі. З галери почувся вигук, і вона почала повільно розвертатися.

Коли човен став поруч, з галери через облавок кинули мотузяну драбину. Весляр вийняв весла з води і допоміг Сансі стати на ноги.

— Лізьте вгору. Ходіть, дівчино, я допоможу.

Санса подякувала йому за добрість, але у відповідь отримала лише бурчання. Лізти угору мотузяною драбиною було легше, ніж донизу скелею. Весляр Озвел поліз слідом, а пан Донтос лишився у човні.

Двоє жеглярів чекали коло поручнів, щоб допомогти їй зійти на чардак. Санса тремтіла.

— Ой леле, та вона змерзла! — сказав хтось, скинув власну кирею і огорнув їй плечі. — Отак краще, люба панно? Заспокойтеся, найгірше вже позаду.

Санса упізнала голос. «Але ж він у Долині» — подумала вона. Поруч із ним стояв лицар Лотор Брюн зі смолоскипом у руці.

— Пане Петире! — покликав Донтос із човна. — Мушу скоріше повертатися назад, бо мене шукатимуть!

Петир Баеліш поклав руку на поручень.

— Повертайтеся, але спершу отримайте нагороду. Десять тисяч драконів, адже так?

— Десять тисяч, так! — Донтос потер рота тилом долоні. — Як обіцяно, мосьпане!

— Пане Лоторе, віддайте йому нашу подяку!

Лотор Брюн опустив смолоскипа. Троє чоловіків ступили до облавку, підняли арбалети, вистрілили одночасно. Одна важка стріла поцілила Донтоса у груди, саме коли він дивився угору, і пробила йому ліву корону на вапенроці. Дві інші влучили у горло та живіт. Усе сталося так швидко, що ані Донтос, ані Санса навіть писнути не встигли. Коли справу було зроблено, Лотор Брюн кинув смолоскипа на труп. Поки галера відійшла від скедії, невеличкий човник вже палав.

— Ви його вбили! — Санса вхопилася за поручень, відвернула обличчя і виблювала. Невже вона втекла від Ланістерів лише затим, щоб стрітися з чимось гіршим?!

— Мила панно, — пробурмотів Мізинець, — не марнуйте ваш розпач на такого, як він. То був гіркий п’яниця, що не знав нічого про дружбу та друзів.