Розділ «Борва мечів»

— Та ви тремтите, ясна панно! — здивувалася служниця.

— Вода не досить тепла, — збрехала Санса.

Покоївки саме вдягали її, коли з’явився Тиріон у супроводі Подріка Пейна.

— Пані Сансо, ви неперевершено чарівні. — Він повернувся до зброєносця. — А ти, Поде, май ласку і налий мені кухоль вина.

— Вина буде вдосталь за сніданком, пане мій, — мовила Санса.

— Вино є і тут. Авжеж ви не чекаєте, що я розмовлятиму з сестрою тверезим? До того ж настало нове століття, пані. Рік трьохсотий від Аегонового Завоювання. — Карлик узяв келих червоного з Подрікових рук і високо здійняв перед собою. — За Аегона! Ото був зух, на все удатний: мав дві сестри, дві дружини, три великі дракони… Чого ще бажати чоловікові?

Тиріон випив і витер рота тилом долоні. Санса помітила, що одяг Біса забруднено і розшарпано, наче він у ньому спав.

— Чи не зізволите ви перевдягнутися у свіже вбрання, мосьпане? Ви ж бо маєте такого прегарного нового жупана.

— Еге ж, свитка й справді прегарна. — Тиріон відставив келиха. — Ну ж бо, Поде, ходімо знайдемо для мене таку одежину, щоб усі одразу забули, який я потворний курдупель. Не ганьбити ж мені мою вельможну пані дружину.

Коли Біс повернувся за якусь хвилину, то мав вельми показний вигляд і навіть на зріст здавався трохи вищим, ніж зазвичай. Подрік Пейн теж убрався святково і почав скидатися на справжнього зброєносця. Щоправда, чималий червоний прищ при основі носа трохи псував враження, створене його пишним лілово-біло-золотим вбранням. «Такий сором’язливий хлопчина.» Спершу Санса цуралася Тиріонового зброєносця — він-бо був із Пейнів, родич панові Ілину Пейну, який відтяв голову батькові. Та скоро вона зрозуміла, що Под лякається її не менше, ніж сама вона — його старшого родича. Коли Сансі випадало заговорити до хлопця, він так буряковів, що вона аж непокоїлася про його здоров’я.

— Скажіть, Подріку, ліловий, золотий та білий — то є кольори дому Пейн? — чемно запитала вона чоловікового зброєносця.

— Та ні. Тобто так. — Він зачервонівся. — Кольори, так. Нашим знаком є лілово-біле клітчасте поле. А на ньому золоті монети. У клітинах. Лілових та білих. І тих, і тих.

І він заходився роздивлятися її черевики.

— Про ті золоті монети напевне є якась стародавня оповідка, — мовив Тиріон. — Маю надію, що одного дня Под розкаже її пальцям ваших ніг. Але зараз нас чекають у танцювальній палаті королеви. То ходімо?

Санса відчула спокусу попрохати залишитися. «Сказала б, що живіт болить, що місячна кров прийшла.» Нічого їй так не хотілося, як заповзти у ліжко і засунути запони. «Я мушу бути хороброю, як Робб» — повторювала вона собі, беручи чоловіка під руку власними неслухняними пальцями.

У танцювальній палаті королеви вони поснідали медовими пундиками з чорницями та горіхами, шинкою з великих окостів, шкварками, хрусткими срібними рибками у сухарях, осінніми грушами та дорнійською стравою з дрібно порізаних печених яєць, приправлених цибулею, сиром та вогнеперцями.

— Якщо хочеш пережити частування з сімдесяти й семи страв, спершу розігрій свою піч добрим сніданком, — зауважив Тиріон, коли їм наповнили миски.

До харчу подали глеки молока, медовухи та світло-золотавого солодкого вина. Поміж столів блукали музики, грали на кози, скрипки та сопілки, на палиці-конячці вибрикував пан Донтос, а Місячок гучно пердів щоками і співав сороміцьких пісень про усіх гостей.

Санса помітила, що Тиріон заледве торкнувся їжі, хоча випив кілька келихів вина. Сама вона спробувала трохи дорнійської яєчні, але перець спалив їй горло; довелося крихітними шматочками щипати садовину, рибу та пундики. Щоразу, як на неї падав погляд Джофрі, у животі їй тріпотіло так, наче вона проковтнула кажана.

Коли страви прибрали, королева урочисто передала Джофові до рук кирею молодої, якою він того дня мусив огорнути плечі Маргерії.