Розділ «Борва мечів»

Санса раптом усвідомила, що сама сидить з відкритим ротом. Вона поспіхом запхала до нього ложку юшки, а пані Алерія з іншими панями тим часом хихотіли з того, як Салотрусові по голові, ліктях та опасистій дупі стукотять помаранчі.

— А тепер кажи мені правду про того ясновельможного хлопчака, — раптом мовила пані Олена. — Джофрі, чи як там його.

Санса мимохіть стиснула пальці на ручці ложки.

«Правду? Я не можу. Благаю вас, не питайте. Я не можу.»

— Я… я… я…

— Ти-ти-ти, хто ще. Хто має знати його краще? На вид він нічогенький, клеїть з себе доброго та милостивого. Трохи набундючений, але ж ланістерівську кров нікуди не подінеш. Та нам розповідають про нього бентежні казки. Чи не поводився він з тобою негідно?

Санса перелякано озирнулася навколо. Салотрус тим часом запхав до рота цілого помаранча, прожував, ковтнув, ляпнув себе по щоці й порснув соком просто з носа. Жіноцтво сміялося, туди-сюди бігала челядь, Дівосхроном лунав стукіт ложок та мисок. Одне з курчат скочило на стіл та забігло просто до страви пані Милобрід. Ніхто не звертав на дівчину зі старою жодної уваги. Та все одно Санса почувалася нажаханою.

Пані Олені тим часом почав уриватися терпець.

— Чого ти вирячилася на Салотруса? Я поставила тобі запитання і чекаю на відповідь. Чи тобі, дитино, Ланістери вирізали язика, га?

Пан Донтос попереджав її, що розмовляти вільно можна тільки у божегаї.

— Джоф… король Джофрі, він… Його милість дуже гарний з себе, а ще… хоробрий, як лев.

— Еге ж, усі Ланістери — леви! А коли хтось із Тирелів пердне, то пахкотить трояндами! — визвірилася стара. — Я тебе питаю, чи добрий він до людей? Чи розумний? Чи має лагідне серце, легку руку? Чи шанує він лицарські чесноти, як личить королю? Чи буде він плекати подружню любов до Маргерії, ніжно про неї дбати, захищати її честь, як свою власну?

— Буде, — збрехала Санса. — Він… такий показний з себе.

— Ти вже казала. Знаєш, дитино, дехто мене запевняв, що ти дурніша за Салотруса, і я починаю їм вірити. Показний з себе? Сподіваюся, я навчила Маргерію, чого варта чоловіча краса. Трохи меншого, ніж мартоплясів пердь. Аеріон Ясножар був на вроду показний, а душею — мерзотне чудовисько. Але мене хвилює не він. Я хочу знати: яким насправді є Джофрі?

Вона простягла руку і вхопила за поли стольного слугу, що саме пробігав мимо.

— Цибуля мені обридла. Забери цю юшку і подай сиру.

— Сир подадуть після пирогів та тістечок, мосьпані.

— Сир подадуть, коли я накажу. Ось я наказую. — Стара знову обернулася до Санси. — Ти налякана, дитино? Облиш, тут самі лише жінки. Кажи правду. Тобі ніщо не загрожує.

— Пан батько завжди казали правду, — тихо відповіла Санса, ледве вичавлюючи з себе слова.

— Князь Едард? О так, він славився чесністю. Не диво, що таку людину нарекли зрадником і відтяли голову.