Розділ «Борва мечів»

Дані посміхнулася.

— Власне, я ще замолода і погано знаюся на справах війни. Що про мій задум скажете ви, панове старшино?

— Гадаю, ви справжня сестра Раегара Таргарієна, — відповів пан Джораг, зловісно вишкіривши зуби.

— Саме так, — кивнув Арстан Білоборід, — і справжня королева Вестеросу.

На обговорення усіх подробиць витратили ще годину. «Починається найнебезпечніше» — подумала Дані, коли очільники рушили до своїх відділів війська. А їй лишилося молитися, щоб нічна пітьма сховала її приготування від ворога.

Майже опівночі її трохи налякав пан Джораг, коли зненацька пропхався до шатра повз Могутнього Бельваса.

— Неблазні схопили одного сердюка, що намагався прокрастися до табору.

— Шпигуна?!

Звістка була бентежна. Одного схопили — а скількох впустили?

— Він каже, що несе подарунки. Це той жовтий телепень із блакитним волоссям.

«Дааріо Нахаріс.»

— А, той… Гаразд, я його вислухаю.

Коли лицар-вигнанець ввів нічного гостя до шатра, Дані спитала себе, чи бачила колись двох таких різних чоловіків. Тирошієць був світлий і гладкий шкірою, пан Джораг — засмаглий і волохатий; один був стрункий, інший — дебелий; один мав довгі хвилясті кучері, а в іншого на голові рештки волосся боролися з переможним наступом лисини. Її лицар вдягався дуже просто, а тирошієць убранням присоромив би й павича. Щоправда, задля нічної гостини він накинувся важким чорним кобеняком, сховавши під ним свої пишні яскраво-жовті шати. На одному плечі сердюк ніс важкого полотняного лантуха.

— Халісі! — скричав Нахаріс від порога. — Я приніс вам подаруночок і добру звістку. «Буревісники» відтепер ваші!

У широкій посмішці зблиснув золотий зуб.

— Так само, як і Дааріо Нахаріс!

Дані охопили сумніви. Якщо тирошієць прийшов як шпигун, то певніше за все, його гучні слова мали ховати якийсь відчайдушний задум, покликаний порятувати його власну голову.

— А що на це скажуть Прендаль на’Гезн і Залор?

— Та вже нічого. — Дааріо перекинув лантуха догори дінцем, і звідти на килим викотилися голови Залора Лисого і Прендаля на’Гезна. — Ось мій подаруночок драконовій королеві!

Візеріон нюхнув кров, що витікала з шиї Прендаля, і зненацька випустив язик диму, що вдарив мертвому просто у обличчя, вичорнив і укрив пухирями знекровлені щоки. Почувши пахощі підсмаженого м’яса, заворушилися Дрогон та Раегал.