Розділ «Борва мечів»

— Чиїх то рук справа? — слабенько запитала Дані. Від побаченого їй стало млосно.

— Чиїх, як не моїх!

Якщо Дааріо Нахаріса непокоїли її дракони, обличчям він нічого не виказував — так, наче троє кошенят гралися в нього на очах з упійманою мишею.

— Чому? Навіщо?

— Заради вашої краси!

Руки найманця були великі та міцні, а суворими блакитними очима та чималим кривим носом він нагадував величного і лютого хижого птаха.

— Прендаль забагато базікав, та замало сказав!

Придивившись уважно, Дані побачила, що вбрання Дааріо, хоч і багате, подекуди витерлося, чоботи плямувала сіль, полива на нігтях викришилася, мереживо забруднилося потом, а край кобеняка геть злахмітився.

— Залор… той лише у носі колупався, наче хотів там видобути усе золото світу.

Нахаріс стояв, схрестивши руки у зап’ястках і тримаючи долоні на маківках двох клинків — кривого дотракійського араха на лівому стегні та тонкого прямого мирійського кинджала на правому. Руків’я в обох були однакові — золоті жінки, оголені та принадливі.

— Ви добре володієте вашими пречудовими клинками? — запитала його Дані.

— Прендаль та Залор залюбки б вам розповіли, якби мертві уміли говорити. Я не рахую день прожитим, якщо не кохав жінку, не вбив ворога і не з’їв смачний обід… а днів я прожив більше, ніж є зірок на небі. Я роблю з убивства ворога вишукану красу, і безліч ярмаркових стрибунів та вогнетанцівниць плачуть перед богами, щоб ті дарували їм половину моєї швидкості та чверть моєї спритності. Я переказав би вам імена усіх воїнів, убитих моєю рукою, та не встиг би ще скінчити, як ваші дракони вже б виросли більші за палаци, мури Юнкаю розсипалися б жовтим пилом, а зима прийшла б, пішла і знову прийшла.

Дані засміялася. Непереборне нахабство Дааріо Нахаріса їй подобалося.

— Оголіть клинка і присягніться мені на ньому в вірній службі.

Арах Дааріо вилетів з піхов за один миг ока. Покору новій володарці він виявив так само зухвало, як робив усе на світі; зброя широкою блискучою дугою прилетіла до ніг Дані, а слідом до них схилилося і його обличчя.

— Мій клинок належить вам. Моє життя належить вам. Моя любов належить вам. Моя кров, моє тіло, мої пісні — усе тепер належить вам. Я житиму і помру з вашої волі, красна королево.

— Наказую вам жити, — мовила вона, — і цієї ночі битися за мене.

— Нерозумно, моя королево. — Пан Джораг кинув на Дааріо холодний і суворий погляд. — Затримайте цього жевжика тут під вартою, доки битва не скінчиться перемогою.

Дані хвилинку подумала і заперечливо хитнула головою.

— Якщо він віддасть нам «Буревісників», напад буде раптовішим.