Розділ «Борва мечів»

За дві години прибув очільник «Других Синів». Їхній єдиний полковник виявився височезним браавосцем зі світло-зеленими очима та кущавою золотаво-рудою бородою трохи не до пояса. Його ім’я було Меро, але величав він себе Велетовим Байстрюком.

Меро дмухнув поданого йому келиха вина одним ковтком, витер рота тилом долоні й нахилився до Дані.

— Здається, колись я уграв твою сестру-близнючку в одному з будинків утіхи рідного міста. Чи то була ти сама?

— Гадаю, ні. Я б напевне запам’ятала такого справного чоловіка.

— Справді, не забула б. Жодна жінка не в змозі забути Велетового Байстрюка! — Браавосець простягнув келиха Джихікі. — То може, скидай лахи та сідай мені на колінка, га? Якщо потішиш мене як слід, то я, може статися, приведу на твій бік «Других Синів».

— Якщо ви приведете на мій бік «Других Синів», то я, може статися, не накажу вас вихолостити.

Здоровань зареготав.

— Дівчинко моя, одна жіночка якось пробувала вихолостити мене зубами. Зубів вона тепер не має, а мій меч і донині товстий та довгий. Може, вийняти та показати?

— Нема потреби. Коли мої євнухи його відріжуть і принесуть мені на тарелі, тоді я надивлюся, скільки душа забажає.

Дані ковтнула вина і продовжила:

— Правду кажучи, я ще замолода і погано знаюся на справах війни. Майте ласку, поясніть мені, як ви хочете розбити десять тисяч Неблазних вашими п’ятьма сотнями сердюків. Хай я нічого не тямлю в битвах, та числа промовляють не на вашу користь.

— «Другі Сини» перемагали й більше число.

— Радше сказати, «Другі Сини» тікали й від меншого числа. У Кохорі, де вистояли славетні «Три Тисячі». Ви, часом, не будете заперечувати?

— То колись було, та давно спливло. Тоді «Других Синів» не очолював Велетів Байстрюк.

— Отже, саме ви надихаєте їхню мужність? — Дані обернулася до пана Джорага. — Коли почнеться битва, убийте оцього першим.

Лицар-вигнанець усміхнувся.

— Радо і охоче, ваша милосте.

— Але, певно ж, — обернулася вона знову до Меро, — ви можете утекти і цього разу. Беріть юнкайське золото і тікайте.

— Якби ти колись бачила Браавоського Велета, дурна дівко, то знала б, що він не має хвоста, якого можна підібгати для втечі.

— Тоді лишайтеся і бийтеся за мене.